Усмішки київські - Вишня Остап
ХАРКІВ — КИЇВ
(Дорогою)
Дуже просто це все.
Берете п'ятсот сорок карбованців грошзнаками 1923 року (усього тільки), біжите в Харкові на міську залізничну станцію.
— До Києва мені! На скорий! Через Полтаву шепетівським!..
Хапаєте квитка і біжите додому. Хапаєте речі й біжите на двірець. Біжите пероном.
Підбігаєте до першого вагона й на східці…
— Ваш білет?!
— Ось!
— Це сьомий, а ваш третій! Біжите далі…
Ви обов'язково курите. Як біжите од сьомого, то кидаєте спересердя недокурок на перон.
— Гражданин! Три карбованці золотом! І коли вас уже привчимо?!
— Та я… Та їйбо…
— Три карбованці! Інакше, будь ласка!..
— Тьху! Ти, лиха година!
— Ще три карбованці, гражданин! Плювать забороняється…
Платите тільки три й біжите далі…
— Куди?! Це шостий! Ваш далі… Смалите "далі".
— Ваш?! Це п'ятий! Далі!
— І ти, боже мій!
— Ваш?! Це другий! Ви пробігли!
— Ху!.. Це третій?!
— Третій!
— О!
І раптом на східці. Прожогом!
— Та чого ви так? Ще встигнете! Горить, чи що?!
— "Горить"! А вам що?! І спішу! Що я, даром за "скорость" заплатив? Гроші за "скорость" берете, а спішить не можна?! Які?!
Сіли…
— Пиши ж!
— Та писатиму! З дитинства пишу. Як руками не володітиму — ногами писатиму!
Бамбамбам! Сюрррррр! Поооїхали…
* * *
Вагон повнісінький індексу госплану, товарового карбованця і "помилуйте — хунт білого вісім з половиною"…
Отак — ревізор "об'єдінєння"…
— Знаєте, п'ятнадцятий розряд плюс командировочні… Жить можна, хоч жінці і двадцять чотири роки! Я з молодою одружився! Кімната на Пушкінській!.. А ви з Москви?
— З Москви! Жить можна! Червінець дев'ятсот п'ятнадцятого! Розряд шістнадцятий! "Нагрузка" — п'ятдесят відсотків!
— Ооо! Так єто же харашо!
— Ну не без того… знаєте!
— Ну певна річ…
Отак — пальці, нігті й ножиці — маленькі… Самий манікюр, у кашеміровій спідниці і в газовій хустці аж до підборіддя.
— У відпуск! Оддихнуть! Так устала! Так устала!
— А ви де?
— Машиністка!.. Роботи! Роботи!
— А ви так, на вигляд, нічогенько!
— Так устала! Так устала! Ви мужчини, а ми женщини! Мужчинам легше, а ми женщини!
І око зпід газової хустки так лукаво на того, що ото "ви мужчини"… А "ви мужчини" хлопець чорнявий. Кучерявий та чорнявий… І френч аж прилип до нього…
— І мужчини, і женщини однаково…
— Женщина одвертіша й щиріша. Ми довіряєм! А вам, мужчинам, довіряти не можна! Правда?
— Чого не можна?!
— Ви ж мужчини, а ми женщини! Хихи! Хихи!
— Мооожна!
"Можна, — думаю собі.— І навіть довірить…"
— А я у Вукоопспілці! До мужа їду! Так хочеться, так хочеться! Щоб швидше!
І брови вгору. А брови! Брови! Хоч у хомут закладай! Яку хочте вагу витримають, аби гужі добрі. І чорні, чорнії На білому тлі, як дві п'явки, добре нассавшись, хордами лягли…
— Хоч би скоріше!
— Да, знаєте?! За шість місяців? Ну, ще говорить можна вивчитись! А писати, ну ніяк! Читаєш оті українські газети, ну, як ти за шість місяців вивчишся!
— А, знаєте, треба! У нас наказ! Хто не знатиме, звільнятимуть!
— Видумають?! Ну, навіщо воно? Кому воно потрібне!
— Ви, товаришу, недооцінюєте національного моменту! Це величезний чинник! І от, як реальні політики…
— Ааа?!
— І в нас! Ну, як я буду!! Приносять поукраїнськи. Перепиши. Я переписую… Тепер, знаєте, так трудно службу дістати.
— Ков'яги… Водяна… Копи… копи… копи…
І косять… косять… косять… І орють… орють… орють…
Стане, зирне на потяг, і знову коса над прикорнями зашуміла. Хліб буде.
* * *
Поряд у вагоні зародок української опери до Києва вертає. Артисти М. І. Литвиненко-Вольгемут, Микиша й Луб'янцов. Концертувати їздили: демонстрували в столиці українську пісню.
— Ну як?
— Буде опера! Українська опера буде! Всі в Харкові прихильно поставились. їдемо до Києва конкретизувати!
І очі блистять в усіх: опера буде!
Полтава зеленими кучерями тріпонула. Он на горі!
Ось Ворскла! Тихо, так тихо підкрадується до Полтави, щоб обнятися… Давно вже вони обнімаються, Полтава з Ворсклою, одна в одну закохані…
— Е! В нас Ворскла! Це так полтавці…
— Е! Наша Ворскла біля Полтави тече! Це так, хто над Ворсклою живе…
І треба ж ото так закучерявіти, та ще й на горі, та ще й над Ворсклою!
Ну як ото лялька! Пишна, така пишна та тиха, така тиха, слухняна.
Хароша Полтава!
І люди на Полтавщині хороші!
М'якенькі:
— Мольока ви б у мене не взяли часом? Не люди, а просто тобі земляки…
Хароша Полтавщина. Краща, як Харківщина…
* * *
Абазівка… Решетилівка… Миргород… У вагоні сутеніє…
Ревізор "об'єдінєнія" вже засмалює на всі завертки… Усміхається вві сні: очевидно, на один розряд підвищили…
"Манікюр" тихенько "Молчи, грусть, молчи" виє, а "Вукоопспілка" стелеться та все:
— Ах! Скоріше б!
В останньому купе хтось гармошку витяг і потихеньку "тре на порох усіх катів".
"Ми всіх катів зітреееем на порох…"
І так ніби отой порох із стертих усіх катів сиплеться, сиплеться тобі в очі, сиплеться… І… засипав… Смик!
І вже з купе:
— Триндитриндитриндитриндитринди… Полька!
Перетер, значить, катів і в танок ударив…
Сниться, ніби на весіллі десь з дружкою по хаті гасаєш…
— Товаришу! Чи не можна полегше?! Полицю провалите!
"Дивись, — думаєш, — зроду не танцював, а тут як урізав, на верхній полиці лежачи". Мент… і провалля…
* * *
— Вставайте, до Києва під'їздимо! Зараз міст!
Потяг тихо-тихо суне…
Дніпро! Спить ще, легеньким серпанком укритий…
Тільки ажажаж ондечки зуби вишкірили: сонце вже одним променем їх лоскотнуло. Усміхнулись і щільніше серпанка натягають.
— Не займай! Ще хоч хвилину! Розніжились…
Лавра…
Сіртонулась до неба дзвіницею й стала. А може, там нема до кого й сіртатись?! А ось "бога" топили!..
"Видибаввидибав" — не видибнув старий Перун, захлинувся… А який "могутній" був!
Досидівся на горі, поки за бороду — й бувай здоров, боже! Грими там, на тім світі!
Саваоф хитріший! На небо забравсь.
Нічого. На "юнкерсі" привезуть…
Не "видибне" й Саваоф!
Київ!
— Нооосииильщик! Скоріше! Я до мужа їду!
— Нетерпляча яка! Дивись!
КИЇВСЬКІ ЧУДЕСА
Ніколи я, рушаючи з Харкова, не гадав, що сподоблюсь у Києві потрапити на чудо. Та де на чудо?!
На чудеса! На цілий оберемок дивних діл, чудних діл… Не встиг із візника зіскочити:
— Чули?!
— Ні, не чув! А що я мав чути?
— Обновились!
— Хто кого обновив?
— Церкви обновилися, ікони обновилися, хрести обновилися… І досі ще обновляються… Отак стоїш, дивишся на баню, а вона яснієяснієясніє… Сподобивтаки господь!
— А може, то я сподобив? Не встиг приїхати, а воно, бачите, зразу всі бані на церквах заблистіли. Може, я святий?!
— І завжди ви так… Вам серйозно, а ви… Все ви всміхаєтесь… Хіба ж таки можна так ото про святі речі?
— А що скоїлось?
— Та таке… таке… господи! Сьогодні вранці йдуть люди на базар, а на церкві, на Скорблящих радості, знаєте, що ото біля Сінного базару, баня як заблистить… Впали вони навколішки… А вона дедалі все яснішає… все яснішає… На дзвіниці… На самій церкві так так ржавою й залишилася, а на дзвіниці, як новісінька, як тільки що позолочена!
— Так чого ж тільки на дзвіниці? Паламар у тій церкві чудотворець, чи що? Чи, може, дзвін якийся преподобний там висить?
— А! Що з вами балакати! Підіть подивіться!..
Пішов подивиться.
Народу — тиск. Стоять, голови позадирали… Задрав і я.
Справді, одна баня на дзвіниці блистить, а на церкві темна.
Підходжу до гурту.
— І вийшов він, оврей той, на балкон! Зирк на церкву — блискавка! Так і засяяла! Перехрестився він та до батюшки!
— Єврей, тьотю, і перехрестився?
— Та не мішай! Дивись який. Проходь, проходь! Знаєм ми вас, невірних!
— …Перехрестивсь, кажу ж, він та до батюшки! Прибігає батюшка, а над церквою сяйво. І в церкві чує пєніє ангельськоє… Упав він навколішки й обновився!
— Батюшка обновився?
— Не батюшка, а Николайсвятитель, чудотворець Мирлікійський, морда твоя заспана! "Батюшка"!
— Єврея, значить, господь сподобив?
— Єврея, голубчику, єврея!
— Господи! Буди милостивой ко мінє, грішниці! Єврея?!
— А єврей разі не чоловік?
— Чому не чоловік?! Чоловік та ще й, видимо, неабикакой чоловік!
— Різні, значить, і євреї бувають. Є євреї православні, а є й… іншії євреї!
— Раз сподобився, значить, правильной єврей!
— Увойшли вони до церкви. Когда смотрять, а ризи на владиці нашій богородиці й приснодіві Марії, на тій, що ліворуч, на великому гаку висить, біліють… біліють… біліють…
— І всьо єто чепуха! Какоє-такоє, сказать, чудо? Обман зрєнія — і больше нічєво! Оп'ять же таки бога нєту, а все єто темнота й забобони, которої…
— Бога нєту? А дозволь тебе спросить, чому ти, сукин ти сину, осліп? Уже одно око вилізло, погавкай ще, і друге вилізе! "Бога нєту"! Який найшовсь?!
— Чого ж ви лаєтесь?! Ви темний народ, вас дурять! Церква така й була… Дзвіниця пізніше одремонтована, от вона й блистить ясніше… То ви не помічали раніше. А тепер хтось чутку пустив, всі за неї й ухопилися. Оце й усе чудо… Чоловік правду каже, а ви лаятись! Каламутите народ! Робити вам більше нічого. Вигадають нісенітницю й базікають… Робити б краще йшли…
Шусьшусьшусь по одному. Розійшлись.
* * *
…І вроді как янгол лучезарной на небі з'явився й сів на вон той кунпол! А єврей торгувать устал іттіть. Як посмотрив же він ув окошко, боже ж ти мій, господи!! Такоє сіяніє, вроді как сонце!
Розказує "спеціалістка".
Ви колинебудь бачили спеціалістку від писанія? Це жінка якраз того віку, коли вона стоїть на грані "бабства".
Фізіологія таку добу в жінок зове "клімактеричною". "Баба" тоді казиться. Сказ той різно виявляється. Виявляється він і половими, і релігійними, і різними іншими екстазами…
Ви подивіться на неї: це якась суміш херувима з онаністом і з дияволом! Очі її єлейнострамні, з блаженнопохітливими огниками. Пісне обличчя, тьмяне якесь, гостроносе. Губи осокою. На лобі пудра з оливою. І в голосі її якось дивно вібрує "трясця" з "да ісправиться молитва моя".
Біля неї дрібнесенька, сухесенька, як огірокжовтяк, порепана бабуся. Архів останнього століття. В неї в руках малесенька вистрьопана хусточка й ціпочок.
Більмами своїми вп'ялася бабуся в "спеціалістку", і з тих більмів її капають на хусточку дрібнесенькі, такі старістарі слізки. Плаче бабуся… Слізки тії котяться борозенцями в рота й перемішуються з:
— Дивні діла твої, господи!
— …І как сказано в святому писанію: "Обновиться, яко орля, юность моя", — так і той єврей услихав голос із неба…
— Хи! Хи! — чмихнув хлопець якийсь.
— …Голос із неба… Чого ти, байстрюк, чмихаєш?!
— Дивні діла твої, господи!..
І попливло далі про голос із неба, про "знаменіє", про "зглянувсь господь"…
* * *
Біжить піп.
