З мапи книг і людей [Збірка есеїстики] - Оксана Стефанівна Забужко

якийсь орангутан». — Цит. зб. — С. 213), так що зумисне «самопостарення» й переступання в автопортретах через власну вроду (між іншим, вона була однією з перших жінок у мистецтві XX століття, котра на таке наважилася!) тільки доводить, що як митець вона й тут залишилася вірною собі — зображаючи не видимість, а сутність.

60

Лист до Стефана Таранущенка за грудень 1953 р. // Цит. зб. — С. 191.

61

Мова про натюрморт «Бурячок» 1959 року.

62

Уперше опубліковано на сайті Укроп.com в червні 2001 року як авторська колонка (сьогодні адреса не існує).

63

Уперше опубліковано в журналі «Політика і Культура» в серпні 1999 року.

64

Сьогодні більшість коментаторів погодилися на тому, що в цьому катрені Нострадамус усього-на-всього провістив сонячне затемнення 11 серпня 1999 року (у Франції воно було повним). Скептики, однак, не заспокоюються і далі чекають, коли проявить себе «новий Антихрист», який мусив «спасти з неба» (народитися) десь у мусульманському світі влітку 1999 року.

65

Опубліковано в книжці: Оксана Забужко. Казка про калинову сопілку: Повість. 2-ге вид., доп. — К.: Факт, 2001.

66

Уперше опубліковано в перекладі на фарсі в іранському виданні «Казки про калинову сопілку» — «Afsaane-ye-flut-e-budaaq» (Тегеран: Нашр-е-неї, 2006).

67

Уперше опубліковано в перекладі німецькою в збірнику «Halbwegs zum Himmel: 10 Jahre Internationales Haus der Autoren Graz» (Graz: Leykam Verlag, 2007).

68

Тоді я ще не знала, що через три роки Ґрац знову несподівано повернеться в моє життя: саме тутешнє видавництво «Droschl» візьметься видати переклад мого першого роману, «Польових досліджень з українського сексу», і таким чином уперше представить мене німецькомовному читачеві.

69

Уперше опубліковано в перекладі німецькою в збірнику «Sehnsuchsort Berlin: das literarische Tandem; Beyond the wall; Konferenz und Torgesprache» (Koln: SH-Verlag, 2008).

70

«Я — берлінець» (нім.)

71

«Покиньте всяку надію» (італ.) — напис на брамі пекла у Данте.

72

Тюрма (нім.)

73

Уперше опубліковано в перекладі голландською в збірнику «Aankommen in Brussel: schrijvers op bezoek» (Centraal Boekhuis, 2008).

74

«Увага, увага! Говорить українська підпільна радіостанція «Вільна Україна»!» (франц.)

75

Уперше опубліковано в збірнику «100 тисяч слів про любов, включаючи вигуки» (Харків: Фоліо, 2008).

76

Від чого, всміхаєшся, коли втомився (англ.).

77

Не вміємо любити (польськ.)

78

Уперше опубліковано в журналі «Український театр», № 1, 2012.

79

Уперше опубліковано в перекладі німецькою в книжці «Oksana Sabuschko. Planet Wermut: Essays» (Literaturverlag Droschl, 2012).

80

Задля справедливости завважу, що «залізна завіса» тоді спрацювала як певний психологічний амортизатор: вона залишала люз для віри, буцімто за нею, в неприступному для нас «вільному світі», звідки в перші два тижні ми тільки й довідувалися, припавши вухом до радіоприймачів, що нам слід зачиняти кватирки й мити голову, нічого подібного трапитися не могло б, — ілюзія, після Фукусіми вже очевидна навіть найзапеклішим оптимістам, але тоді для багатьох рятівна: адже значно легше думати, ніби зло світу локалізується в певній політичній системі, ніж сказати собі, як героїня Л. фон Трієра: «The Earth is evil».

81

Французький оригінал — «du passé faisons table rase» («зітрімо минуле», «почнімо з чистого аркуша»), — як і значно простодушніший український переклад («ми всіх катів зітрем на порох»), такої космогонічної претензії не містять; у певному сенсі й весь російський комунізм можна розглядати як «помилку перекладу» — трагічну спробу «перекласти» Маркса на реалії російської історії.

82

Див.: Тамара Гундорова. Післячорнобильська бібліотека: Український літературний постмодерн. — К.: Критика, 2005.

83

Любов Ковалевська. «Не приватна справа», Літературна Україна (27.03.1986 р.). Про те, що КҐБ увесь час, від самого запуску станції, сповна володів інформацією про пов'язані з її експлуатацією загрози (тільки в 1977—1981 роках там було зареєстровано 29 аварійних зупинок, у вересні 1982 року радіоактивний витік уразив кілька поблизьких сіл, і т. д.), але працював єдино на те, щоб ця інформація не вийшла за межі службових кабінетів, стало відомо вже аж у незалежній Україні — після відкриття архівів (див. про це: Володимир В'ятрович. Історія з грифом «секретно». — Львів: Центр досліджень визвольного руку, 2011. — С. 266—279).

84

Варто наголосити, що в контексті своєї доби діагноз М. Куліша мав цілком недвозначний політичний зміст: він підводив риску під енергійно провадженими якраз до 1927 року (до падіння Л. Троцького) більшовицькими експериментами з «виведення нової людини» всіма приступними тогочасній науці засобами, від педагогічних до медико-біологічних, аж до схрещення людини з мавпою включно (докладніше про це див.: Александр Эткинд. Эрос невозможного. История психоанализа в России. — Санкт-Петербург: Медуза, 1993). «Народний Малахій» став одним із нечисленних у всій підрадянській культурі голосів, який засвідчив, що більшовицька «реформа людини» ганебно провалилася.

85

Реформаторство Горбачова було вже прямо «малахіанським», аж до буквальних тавтологій, мов справді за текстом п'єси («сухий закон», указ про солдатських матерів і т. д.), — і з тим самим кінцевим результатом: бордель валиться, самотній «народний Малахій» сидить на сцені серед руїн і грає на дудочці, а бабця-прочанка — «народ», що був йому ввірився, — боязко запитує в глядачевої зали: то де ж тут дорога до Єрусалиму? (фінал, що його зацитував у тих-таки 1980-х інший режисер, Тенгіз Абуладзе, в фільмі «Покаяння»: там також з'являється бабуся й питає «дороги до храму»). Такі сюжети значно краще віддають «повітря доби», ніж сотні документальних репортажів, і без них годі зрозуміти чи не головну характеристику радянського комунізму — його наскрізну, ґротескову  т е а т р а л ь н і с т ь, «постановочність» («Мама, — пригадую дитячий голосок у тролейбусі, — а Брєжнєв настоящій, ілі только по тєлєвізору?»), — театральність, котра нині пишним цвітом буяє в публічній політиці вже далеко не тільки посткомуністичних країн. Зона «нового жаху», відкрита Чорнобилем, іще й тому була така трудноприступна всередині країни для культурного «перетравлення», що Чорнобиль був  с п р а в ж н і м  — жорстоким пробудженням од гіпнозу вічних симулякрів.

86

У цьому сенсі фон Трієр ближчий не до Тарковського, а таки до Куліша, який виправдовувався перед радянськими цензорами за тією ж логікою, що фон Трієр перед журналістами: хотів, мовляв, показати душевну хворобу, — і рецензенти різних «Пролетарських правд», крізь зуби визнавши «світовий клас» вистави, переходили на прокурорський тон: «Чи треба радянському театрові займатися психопатологією?» (Вісті. 12.12.1929 p.), — із поправкою на лексикон, це саме закидали й фон Трієрові після