Державець - Нікколо Макіавеллі

РОЗДІЛ IX

ПРО ВЛАДУ ЦИВІЛЬНУ

Перейду тепер до другого випадку, коли громадянин стає Державцем своєї країни не лиходійством чи іншим нестерпним насильством, а завдяки прихильності до нього інших його співгромадян. Таку владу можна назвати цивільною. Здобувають її не самою лише власною силою і не самою фортуною, але для цього радше потрібні вдалі хитрощі. Я вважаю, що таке правління здобувають завдяки прихильності народу чи знаті. Народ і знать є в кожному місті, і настроєні вони завжди по-різному, і стається це тому, що народ не хоче, щоб знатні ним верховодили і утискали його, а знатні хочуть верховодити й утискати народ; ці два різних поривання доводять місто до одного з трьох наслідків: до єдиновладдя, свободи чи свавілля однієї партії.

Єдиновладдя запроваджується народом чи знаттю, залежно від того, яка сторона знайде для цього нагоду; якщо знатні бачать, що гору може взяти народ, вони починають оточувати всілякою пошаною когось зі своїх і роблять його Державцем, щоб під крилом його влади можна було виробляти що заманеться. Так само й народ, переконавшись, що не в змозі змагатися зі знаттю, підносить когось зі своїх і обирає Державцем, щоб знайти в ньому собі оборону. Ставленикові знаті триматися важче, ніж ставленикові народу, оскільки він є державцем, оточеним багатьма тими, хто вважає себе рівним йому, і тому не може ні орудувати, ні розпоряджатися по-своєму. Той же, хто приходить до влади завдяки прихильності народу, залишається самотній, і біля нього немає нікого або буває дуже мало таких, хто бажає слухатися. Окрім того, годі по-справжньому догодити знаті, не кривдячи інших, а народові догодити легко, бо мета народу праведніша, ніж знаті. Знать прагне утискувати, а народ звільнитися від утисків. До того ж Державець ніколи не може убезпечити себе від ворожого їй народу: його надто багато, але відгородитися від знаті він може, бо її мало. Найгірше, чого Державець може чекати від ворожого йому народу, — це бути ним покинутим; а маючи ворогом знать, йому треба боятися не тільки того, що вона його кине, але й що вона виступить проти нього; можні далекоглядніші й хитріші, і тому завжди подумають про порятунок і намагаються запобігти ласки переможця. Нарешті, Державцеві доводиться завжди жити з тим самим народом, але він може цілком обійтися без одних і тих самих знатних, бо він вільний щодня давати або відбирати знатність, підносити знатних чи гнати їх геть. Щоб краще це пояснити, скажу, що про можних треба судити переважно з двох ознак: або вони показують насправді, що всіляко пов'язують себе з твоєю долею, або ні. Тих, хто поклався на тебе беззастережно, якщо тільки вони не грабіжники, слід шанувати і любити; що ж до тих, хто до тебе не прилучається, то тут треба розрізняти два випадки: або вони чинять так з боягузтва і вродженої легкодухості, — тоді використовуй їх, надто тих, хто підходить у радці, бо в щасті вони принесуть тобі честь, а в нещасті тобі їх нема чого боятися. Але якщо тебе цураються навмисне, з честолюбства, то це ознака, що люди більше думають про себе, ніж про тебе; таких людей Державець повинен остерігатися і боятися не менше, ніж явних ворогів, бо при невдачі вони завжди допоможуть його згубити. Отже, Державець, посаджений на престол народом, повинен дорожити його приязню; це буде йому легко, бо народ просить лише про одне: щоб його не гнобили. Але якщо хтось став Державцем усупереч волі народу і з ласки знаті, він має передусім залучити народ на свій бік, що легко вдасться, якщо він візьме народ під своє крило. Адже, коли люди бачать добро від людини, від якої чекали тільки зла, вони тим більше горнутимуться до свого благодійника; тому і народ зараз же прихиляється до такого Державця більше, ніж коли б він прийшов до влади з народної підтримки. Державець може привернути народ різними шляхами, але оскільки вони міняються як до обставин, то тут годі дати тверді правила, і тому я говорити про них не буду. Насамкінець скажу тільки, що Державцеві треба жити з народом у дружбі, інакше в годину скрути для нього порятунку нема. Спартанський цар Набід витримав натиск цілої Греції і звитяжного римського війська, відстояв від них свою батьківщину й державу; коли небезпека підійшла близько, йому довелося схопити лише небагатьох. Цього виявилося б замало, якби народ був йому ворогом. Хай не спростовують мою думку утертим прислів'ям: «Хто народу вірить, на піску будує». Це слушно про приватну людину, яка сподівається на таку підтримку і уявляє собі, що народ звільнить її від нагінки ворогів чи влади. В такому разі їй довелося б розчаруватися, як Гракхам у Римі чи месерові Джорджо Скалі у Флоренції. Але якщо на цю силу спирається Державець, який може розпоряджатися, якщо він людина мужня, не лякається невдач, якщо не змарнує інших заходів оборони, а натхне всіх своєю хоробрістю і повеліннями, то народ його ніколи не підведе і йому стане ясно, що підвалини його влади закладено міцно. У халепу звичайно потрапляють ті уряди, які хочуть одразу перейти від цивільного ладу до необмеженої влади: адже ці державці правлять або самі, або через магістрат. В останньому випадку їхнє становище слабкіше і небезпечніше, оскільки вони в усьому залежать від волі громадян, поставлених на вищі посади; ті ж, надто у важкі часи, можуть легко забрати у Державця владу, діючи проти нього чи просто не слухаючись його. Самому ж Державцеві у хвилину небезпеки не час захоплювати необмежене панування, бо громадяни і підданці, призвичаєні діставати розпорядження від магістрату, не стануть у таку важку пору коритися його наказам, і в лихоліття йому завжди бракуватиме людей, на яких можна покластися. Річ у тім, що такому Державцеві не можна покладатися на те, що він бачить у часи мирні, коли громадяни потребують держави; тоді кожен метушиться, обіцяє і хоче за нього померти, поки смерть далека; але в хвилину скрути, коли держава потребує саме таких громадян, на допомогу йому приходять одиниці.

Цей досвід тим гіркіший, що його можна спізнати лише один раз. Тому розумний Державець повинен подумати про такий лад, за якого його співгромадяни потребуватимуть держави і його самого: тоді вони завжди зберігатимуть йому вірність.

РОЗДІЛ X

ЯК ЗМІРЯТИ СИЛУ КОЖНОГО ПАНСТВА

Вивчаючи особливості всіх цих панств, треба врахувати ще одну обставину, а саме: чи володіє Державець такою державою, що може,