Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Крішна — найпопулярніша, восьма аватара Вішну. Головною метою її було вбивство жорстокого царя-узурпатора Канси.
Крішна, на думку дослідників, племінний герой, ватажок союзу пастушницьких племен (ядавів, абгірів тощо), «героїчна» аватара Вішну, що успадкував його імена, епітети й асуроборчі діяння. Ім’я Крішна вперше з’являється в «Рігведі» без будь-якого зв’язку з пізнішим образом. А вперше про нього, як про сина Девакі, згадує «Чхандоґ’я-упанішада», де постає як наставник-Ґуру. «Бгаґавата-пурана» детально описує дитинство і юність Крішни серед пастухів Вріндавану, лісистої місцевості біля Матхури — це улюблена тема індійського мистецтва й літератури.
Постать Крішни — одна з низки героїв-вождів світового циклу переказів, де мотив божественного походження замінено мотивом «підкидня». Іншим варіантом божественного походження Крішни є трактування в «Махабгараті» й пуранах темної зовнішності його тим, що він народився від чорної волосини Вішну (його старший брат Баладева — від білої). З іншого боку, дехто вбачає в цьому аборигенні, неарійські витоки цього образу, що, можливо, сходить іще до протоіндійської епохи, де засвідчено культ юного бога-героя. Простежується його зв’язок із місцевими культами пастушницьких племен, з божествами родючості й поклонінням камінню. Можливі його й календарні асоціації, особливо з дравідійським пастушницьким божеством на ім’я Маль (інші імена — Тірумаль, Майон), яке дослівно означає «Темний». Маль — тамільська назва Вішну і його аватари Крішни. Він уособлює темну половину року, сезон дощів, а образ його, як і образ іншого бога, Муруги, Муругана (існує козацьке прізвище Моружченко й сучасне — Моруга), сходить до «юного бога» протоіндійської міфології (ИДС, 260). Ім’я Маль цікаве тим, що й слов’яни знають чоловіче ім’я Мал — його, зокрема, мав відомий древлянський князь. Проте дані «Махабгарати» змушують і усумнитися в неарійському походженні образу Крішни. На це звернув увагу перекладач «Махабгарати», уродженець Чернігвщини Борис <214> Смирнов. В одному з коментарів він пише:
«…очі Крішни порівнюються з квітками льону. Сьогодні в індійців переважає темна забарва райдужки, як і серед українців, проте й блакитні очі зустрічається не так уже й рідко, наприклад, у Рабіндраната Тагора. Підкреслення кольору очей у національного героя, яким є Крішна, годі обминути увагою, воно не випадкове, а виражає певний ідеал національного типу. З історичної точки зору ця риса важлива для визначення національного походження культу Крішни, а отже, для питання про зв’язок прибульців до Індії, носіїв ведійської релігії, з блакитноокими народами (Смирнов, 566).
Більшість героїв «Махабгарати», як і Крішна, наділена очима кольору синього лотоса, що, звичайно, не випадково. Патанджалі, відомий граматист ІІ ст. до н.е., й собі зауважує, що істинному жерцеві-брахману личать каштанове волосся й сірі очі. До цього слід додати, що в Індії льон не росте, а сині лотоси, відзначають ботаніки, колись росли й на Дніпрі.
У «Махабгараті», Крішна виступає на боці пандавів, а своє військо віддає кауравам. В образі Крішни дехто вбачає і близькосхідні асоціації з образом Христа-немовляти (Словарь, 244). Схожість деяких моментів у міфах про Крішну й у переказах про життя Ісуса Христа, фонетична подібність імен Крішна й Христос, що імена Ісус, Ісса, Іса співвідносні з індійським іша — «бог», «владика», «всевишній», давали підстави вбачати в Крішні видозмінений образ Христа, що його колись нібито занесли до Індії кочові племена. Проте такі міркування навряд чи правомірні — не менша ймовірність і того, що Христос — своєрідно інтерпретований образ Крішни.
Наявність в українських козаків прізвища Кришненко, а також Гопя, Гупал, Гупало, Гупаленко, передбачає існування в них і імені Крішна, від якого утворене це прізвище. Та й «Влесова книга» знає божества Вишень і Кришень, у яких неважко впізнати Вішну й Крішну. І справді, таке ім’я існувало в козаків, щоправда, в дещо видозміненій формі — Кришко, Крешко, Криско, Крисько тощо. Причому деякі з цих імен подані у виразному «індійському» супроводі. Скажімо, козак Кришко Шамшур служив у Черкаському полку (РВЗ, 64), а це прізвище має індійських родичів, зокрема, в пенджабців — Шамшир, Шамшер. У них воно означає «Шабля».
Ще одним підтвердженням цього є те, що запорожці знали імена Черня, Чернята, Чорнята, Чорниш, Чернега тощо, сьогодні <215> вживані українцями лише як прізвища (нагадаємо, що Крішна означає «Чорний»). Такі імена мають козаки Корсунського полку — Чорниш Ничипоренко й Чорнята Чечеленко (РВЗ, 138, 162; сотні Демкова й Гавриленкова), Черкаського — Черня Петренко (89; сотня Золотоноська), Білоцерківського — Чорниш Берестенко (190; сотня Антонівська) тощо. Від цих імен утворено безліч українських прізвищ — Черня, Черняк, Чернин, Черненко, Чернявський, Чорнята, Чорнятенко, Чернята, Чорниш/Черниш, Чорнишенко/Чернишенко, Чорнишевський/Чернишевський тощо. Прізвищ, так би мовити «антонімних», побудованих на протиставленні Чорний-Білий, Чорниш-Білаш, Черник-Білик, Чорнишенко-Білашенко, Чорнявський-Білявський, Чорненко-Біленко, Чернецький-Білецький, Черняченко-Біляченко та інших надзвичайно багато і в козаків, і в сучасних українців. Причому деякі з імен і в козаків виступають як прізвища: Чорнята Чечеленко й Іван Чорнята, Черня Петренко й Грицько Черня тощо. Прикметно, що при однаковому прізвищі вживаються імена і Криско, і Черня. Наприклад, Черня Петренко і Криско Петренко (перший в Черкаському, другий у Канівському полку (РВЗ, 89, 122; сотні Золотоніська й Терехтемирівська). Цілком імовірно, що Криско й Черня — значеннєві двійники, а Криско — зменшувальне від Кришень, Крішна.
Козацьке ім’я Кришко (частіша форма