Теорія літератури - Соломія Павличко

Якщо ж говорити про самого Зиґмунда Фройда, то ті факти, що його батько народився в Тисьмениці, а мати — в Бродах, а він сам прожив майже ціле життя у Відні, не вплинули на розквіт саме українського психоаналізу навіть у межах австро-угорської України. Так само не допомогло те, що до Фройда приїжджали багаті пацієнти з української частини Російської імперії, як-от знаменитий «чоловік-вовк» Сергій Панкеєв.

Тим часом уже з першої декади нашого століття учні Фройда з Росії або просто медики, які здобули освіту в Німеччині та Австрії й зазнали впливу Фройда, викладали і практикували в Одесі, Харкові, Києві, Москві, Казані та інших містах Російської імперії. Вони перекладали на російську мову твори австрійського вченого, писали статті про нього і на теми психоаналізу, однак належали до того зрізу інтелектуального життя України, який до української культури не мав жодного відношення[527]. Вони перебували в іншій культурній і мовній площині. Крім того, друкувалися в журналах вузькоспеціальних і не мали впливу на формування критичних чи аналітичних дискурсів власне української культури.

Інша справа Степан Балей, який, на відміну від російськомовних професорів з Одеси чи Харкова, перебував у рамках українського культурного дискурсу. Він не тільки писав українською мовою та адресував свої праці українській культурній публіці, а й застосовував психоаналіз до явищ української культури. В 10-х роках XX століття Степан Балей стає першим українським критиком, який пробує прикласти ідеї Фройда до української літератури.

Балей дебютував в ЛНВ 1911 р. статтею «Новий ідеалізм Айкена»[528]. Того ж року у двох числах «Записок НТШ» друкувалися його статті «Про поняття психологічної основи почувань»[529] та «Про ріжницю між почуваннями осудними і представними»[530]. Наступного року вийшла стаття Балея «Поняття етичного добра і зла в сучасній філософії»[531].

Статті, друковані в «Записках НТШ», були частиною докторської дисертації, яку Балей захистив у 1910 р. у Віденському університеті. Обидва тексти написані в канонах дисертаційного стилю з довгими науковими чи наукоподібними пасажами. І все ж навіть у такому специфічному тексті відчувається невдоволення автора попереднім науковим знанням та прийнятими класифікаціями теоретичної психології. І в огляді філософських праць єнського філософа Айкена, і в статті про етику Балей говорить про модерну філософію, тінь ніцшевського нігілізму буквально ширяє над другою з названих статей. Відчувається, що Балей скоріше бунтівник, ніж апологет відомого.

Фінальне речення статті про Айкена дуже показове: «Безпечна й вигідна пристань позитивістичних кличів та природничо-матеріалістичних фраз уже далеко поза нами»[532]. Ці слова могли б служити епіграфом до психоаналітичного дослідження «З психології творчості Шевченка», опублікованого в 1916 р. Буквально в першому реченні цього дослідження Балей пише про те, що «не одному з нас, кому довелося стрінути з новими методами розсліду мистецької творчості», популярними в німецькій та інших літературах, «було б цікаво приложити одну чи другу з сих метод до Шевченкової творчості»[533]. Нові методи легко покажуть, що Шевченкова творчість не є проста, що «індивідуальне життя» поета залишається поза увагою. За межами «народницьких чи суспільницьких переживань»[534] лежить ціла сфера душі поета, яка вповні не відома, не досліджена. (Те ж саме знають і розуміють Євшан та інші критики «Української хати», однак вони у своїх теоретизуваннях про психологію навіть не наближаються до психоаналізу.)

Балей згадує два можливих підходи до вивчення індивідуального життя: метод Зимеля (який дослідив особистості Ґете та Рембрандта) і метод психоаналізу. Об’єднує їх концентрація на творчій індивідуальності, що є вихідною точкою розгляду. Обидва бачать саме письменника, а не дзеркало, що відбиває світ та своє оточення. Книжка Балея відкривається розділом, який має назву «Замітки про психоаналіз». В ньому висловлюється теза про те, що естетична вартість твору не залежить від «психічного підкладу», з якого він виріс. Однак, якщо твір — це не лише причини і наслідки, якими він пов’язаний з дійсністю, то психологічні джерела його стають дуже важливими.

Балей далі викладає головні засади психоаналізу. (Він знає, що психоаналіз уже розділився на окремі течії. Від «ортодоксального», фройдівського напряму відкололися Адлер і Юнґ, колишні учні Фройда, які почали витворювати нові психоаналітичні школи.) Отже, головні положення психоаналізу, за Балеєм: важливість переживань дитячого віку, дитяча сексуальність, Едипів комплекс, «сни наяву» (Tagtraum), сублімація. Варто сказати, що виклад ідей Фройда в Балея дещо пригладжений. Головне для Фройда питання сексуального життя заторкнуте львівським ученим досить обережно. Очевидно, він боїться вразити ніжні нерви галицької інтеліґенції.

Другий розділ книжки називається «Ендиміонський мотив у Шевченка». Автор нагадує класичний міф: богиня Селена наводить сон на Ендиміона, щоб у його сні насолоджуватися любов’ю коханого. Йдеться, отже, про любов інфантильну, пасивну, про любовну ситуацію, в якій присутній «немужеський», «дитинячий» компонент. Балей ілюструє «ендиміонське» любовне відношення на прикладі творів Кнута Гамсуна «Голод» і «Вікторія». На думку критика, сліди інфантилізму в геніїв зберігаються довше, ніж у звичайної людини, їхні любовні почування відтак теж інфантильні. Так, Беатриче в «Божественній комедії» — матір-коханка, а поема Юліуша Словацького «У Швейцарії» є «поетичною парафразою ендиміонської мрії поета, вирослій на еротичному тлі, а забарвленій пасивізмом і інфантилізмом…»[535] На думку Балея, у Шевченка є принаймні два твори, побудовані на ендиміонському мотиві: частина «Гайдамаків», у якій ідеться про любов Яреми до Оксани, і вірш «Мені тринадцятий минало».

Далі Балей звертається до пошуку подій, переживань і бажань у реальному житті Шевченка, які могли б ілюструвати цей мотив. На погляд Балея, в Шевченкові розвинулася мрійливість, зрозуміла при його способі життя. Не пізнавши повної щасливої любові, самотній поет пережив те, в чому йому відмовило життя, у своїх візіях та фантазіях. Крім того, Шевченко був дуже вразливою людиною, яка гостро реаґувала на дисонанс між бажаним і дійсним.

Балей аналізує дитячу закоханість Шевченка в дівчину Оксану, яку спіткала згодом доля Катерини[536]. Цей ідеальний образ-спогад став психологічним поштовхом для творення деяких Шевченкових образів (як-от Оксана з «Гайдамаків»), крім того, він виростав не так зі спогадів, як з фантазій поета, стаючи проекцією ідеального, не здійсненого бажання. Балей бачить у Шевченка типове для нього (і для інших поетів) поєднання інфантилізму з еротикою. Ставлення до дівчини («Мені тринадцятий минало») має виразний нюанс відношення дитини до матері. Тому Балей доходить висновку: «Тенденція до креовання постатей, ліплених з пам’яті і фантазії, які олицетворяють почасти любку, а почасти матір і які є предметом почасти любовних і почасти діточих почувань… лежала, отже, і в Шевченковій психіці»[537].

Наступний розділ має назву «Фемінізм Шевченка». Йдеться