Українська література » Інше » Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки

Читаємо онлайн Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
відро із водою та й пішла додому. Той, що далеко бачить, глянув — королівна сама воду несе, а Хилька спить під могилкою.

— Ей, браття, — говорить, — сама королівна воду несе.

— А Хилька де?

— Під могилкою спить.

— Де ти, брате, який стріляєш із коромисла?

— Ось я, брате!

— Розбуди Хилька!

Він як ухопить цеглину, як ухопить коромисло, — стрельнув, попав йому під бік і розбудив. Глянув той, аж королівна вже далеко з відрами. Як поправиться Хилька — милька, як поправиться — і дві, і три заразом. Догнав королівну, одняв відро і приходять удвох.

Прийшли.

— Давай, пане, дочку!

— Беріть, люди добрі, тепер уже ваша.

Запрягли коні в повозку, беруть її, повезли. Ідуть вони понад водою, а вона перекинулась щукою — та в воду.

— А де ти, Вернивода?

— Ось я, братці!

Він як ускочить у воду, як поверне вусом на один бік — стало сухо, як поверне вусом на другий бік — стало сухо, він піймав її та в повозку. Ідуть далі. Перекинулася вона білкою та на дуб.

— А де ти, брате, Вернидубе?

— Ось я, брате!

— Королівна втекла.

Він як узяв одного дуба — так і вивернув, як узяв другого — так і вивернув, викорчував усю діброву, піймав її — йдуть дальше. Перекинулася вона мишею та в нору.

— А де ти, брате Вернигоро?

— Ось я, брате!

— Королівна перекинулася мишею та в нору втекла.

І він прибіг до гори, сюди-туди перекидав гору — найшов її та в повозку.

— Аж тепер я буду ваша!

Ідуть вони — розійшлися побратими, остався тільки Сучченко та вона. Приїхали вони до того місця, де його брати були поховані, а королівна й каже:

— Викопуй!

Він викопав, а королівна дихнула їм в уста й ожили вони.

— Як же ми довго спали!

— Спали б ви й довше, але пора нам додому, — відказав Сучченко.

І вернулися вони до короля та стали разом жити, а королівна за Сучченка заміж пішла. Обвінчались вони і дотепер живуть, і хліб жують, і постолом добро возять.

Переможці зміїв

Народні казки

Кирило Кожум’яка

Колись був у Києві якийсь князь, лицар, і був коло Києва змій, і щороку посилали йому дань: давали або молодого парубка, або дівчину. Ото прийшла черга вже і до дочки самого князя. Нічого робить — коли давали городяни, треба й йому давать. Послав князь свою дочку в дань змієві. А дочка була така хороша, що й сказати не можна. То змій її і полюбив. От вона до його прилестилась та й питається раз у нього:

— Чи є, каже, — на світі такий чоловік, щоб тебе подужав?

– Є, — каже, — такий у Києві, над Дніпром. Як затопить хату, то дим аж під небесами стелиться; а як вийде на Дніпро мочити кожі (бо він кожум’яка), то не одну несе, а дванадцять разом, і як набрякнуть вони водою в Дніпрі, то я візьму та й учеплюсь за них, чи витягне-то він їх? А йому й байдуже: як смикне, то й мене з ними трохи на берег не витягне. Отого чоловіка тільки мені й страшно.

Княжна і взяла собі те на думку, і думає: як би їй вісточку додому подати і на волю до батька дістатись? А при ній не було ні душі, тільки один голубок. Вона вигодувала його, ще як у Києві була. Думала-думала, а далі і написала до отця:

«Отак і так, — каже, — у вас, панотче, є у Києві чоловік, на ймення Кирило, на прізвище Кожум’яка. Благайте ви його через старих людей, чи не захоче він із змієм побиться, чи не визволить мене, бідну, з неволі! Благайте його, панотченьку, й словами, й подарунками, щоб не образився він за яке необачне слово. Я за нього і за вас буду до віку Богу молиться!»

Написала так, прив’язала під крильцем голубові та й випустила у вікно. Голубок звився під небо да й прилетів додому, на подвір’я до князя. А діти саме бігали по надвір’ю да й побачили голубка.

— Татусю, татусю! — кажуть. — Чи бачиш — голубок од сестриці прилетів?

Князь перше зрадів, а далі подумав-подумав да й засумував:

— Це ж уже проклятий ірод згубив, видно, мою дитину!

А далі приманив до себе голубка, глядь, аж під крильцем карточка. Він за карточку. Читає, аж дочка пише: так і так. Ото зараз призвав до себе всю старшину.

— Чи є такий чоловік, що прозивається Кирилом Кожум’якою?

– Є, князю. Живе над Дніпром.

— Як же до нього приступити, щоб не образився та послухав?

Ото сяк-так порадились да й послали до нього найстаріших людей. Приходять вони до його хати, одчинили помалу двері та й злякались. Дивляться, аж сидить сам Кожум’яка долі, до них спиною, і мне руками дванадцять кож; тільки видно, як коливає оттакенною білою бородою! От один з тих посланців: «Кахи!»

Кожум’яка жахнувся, а дванадцять кож тільки трісь, трісь! Обернувся до них, а вони йому в пояс:

— Отак і так: прислав до тебе князь із просьбою…

А він і не дивиться, і не слухає: розсердився, що через них та дванадцять кож порвав.

Вони знов давай його просить, давай його благати. Стали навколішки… Шкода! Просили-просили та й пішли, понуривши голову.

Що тут робитимеш? Сумує князь, сумує і вся старшина:

— Чи не послать нам іще молодших?

Послали молодих — нічого не вдіють і тії. Мовчить та сопе, наче не йому й кажуть. Так розібрало його за тії кожі.

Далі схаменувся князь і послав до нього малих дітей. Тії як прийшли, як почали просити, як стали навколішки та як заплакали, то й сам Кожум’яка не витерпів, заплакав та й каже:

— Ну, се ж уже для вас я роблю.

Пішов до князя.

— Давайте ж, — каже, — мені дванадцять бочок смоли і дванадцять возів конопель.

Обмотався коноплями, обсмолився смолою добре, взяв булаву таку, що, може, в ній пудів десять, да й пішов до змія.

А змій йому й каже:

— А що, Кириле? Прийшов биться чи мириться?

— Де вже мириться? Биться з тобою, з іродом проклятим!

От і почали вони биться — аж земля гуде. Що розбіжиться змій та вхопить зубами Кирила, то так шматок смоли й вирве; що розбіжиться та вхопить, то так жмуток конопель і вирве. А він його здоровенною булавою як улупить, то так і вжене в землю. А змій як вогонь горить — так йому жарко, і поки

Відгуки про книгу Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: