Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
— Здоров!
— Возьми і мене з собою.
— А який же ти майстер?
— Я, — говорить, — музика!
— Ну, добре, іди: мені музики треба!
Йдуть уже вдвох. Йдуть та й йдуть. Іде інший чоловік:
— Здорові, люди!
— Доброго здоров’я!
— Куди вас Бог несе?
— Підем до Червоного Короля дочки сватать.
— Возьміть і мене з собою!
— Що же ти за майстер?
— Я — Хилька, як ступну — то й милька (миля), як напружусь, то і дві, і три заразом.
— Ну, добре, ходімо: нам такого й треба!
Йдуть уже втрох. Зустрічає їх третій чоловік:
— Куди вас, люди добрі, Бог несе?
— Підемо до Червоного Короля дочку сватать!
— Піду і я з вами!
— Який же ти майстер?
— Я той, що далеко бачу!
— Йди, нам і такого треба!
Йдуть вони — йде четвертий чоловік:
— Куди ви?
Вони йому розказали.
— Візьміть і мене з собою!
— Який же ти чоловік?
— Я як дихну, то снігом мете!
Йдуть вони далі, йде п’ятий чоловік:
— Здорові, люде!
— Доброго здоров’я, чоловіче добрий!
— Куди вас Бог несе? Візьміть і мене з собою!
— Що ж ти за чоловік?
— Я чоловік-ряднинка, хоч які вогні, то не боюсь, ряднинкою накриюсь і будемо сидіти.
Взяли вони і того чоловіка і пішли дальше. А дорогою зустріли того чоловіка, що їсть, їсть і ніколи не наїсться. Взяли вони його і пішли далі.
Аж йде той чоловік, що раз у раз п’є і ніколи не нап’ється.
— Ходімо, — кажуть, — з нами, нам і такого чоловіка треба!
Пішли вони — аж йде стрілець:
— Здорові були, люди добрі!
— Доброго здоров’я!
— Куди вас Бог несе? Візьміть, люди добрі, і мене з собою.
— Що ж ти за чоловік?
— Я той, що з коромисла стріляю, хоч за п’ять миль, то влучу.
Взяли вони і того й пішли далі. Йдуть, та й йдуть, коли дивляться — аж над дорогою стоїть чоловік Вернигора і пересовує гору то сюди, то туди.
Вони підійшли до нього та й кажуть:
— Здоров, дядьку!
А він оглянувся та й каже:
— Куди вас Бог несе?
— До Червоного Короля дочки сватать.
— Піду і я з вами!
— Ходімо, нам такого, як ти, треба!
Йдуть. Коли бачать — Вирнидуб з дубами грається: то на сей бік поставить, то на той бік.
— Здоров, — кажуть, — брате!
— Помагай, — каже, — трохи дуб не вбив. Куди ви йдете?
— Підемо до Червоного Короля дочку сватати!
— Піду і я з вами!
Йдуть вони. Коли бачать — Вернивода з водою грається, на той бік вусом поверне — там сухо робиться, то на той — там також сухо робиться.
— Ой! Таких ледачих синів, як ви, що нишком помагай — кажуть, трохи водою не залив. Куди вас Бог несе?
— Підемо до Червоного Короля дочку сватать.
— Піду і я з вами.
– Іди!
Приходять вони до короля.
— Здорові були, ваша королівська величність!
— Здрастуйте! Куди йдете?
— Йдемо до Червоного Короля дочку сватать.
— Добре, — каже, — я таким людям рад! Зробите мені одно дільце, переночуєте у моїй лазні, а я за вас дочку оддам.
Завів він їх у лазню, обложив ту лазню соломою і запалив. Лазня запалилась — вони в крик.
— Ряднинко! Де ти?
— Ось, ось я!
— Накривай скоріше!
— Зараз, зараз.
Взяв він ряднинку та й накрив: кругом їх горить, головешки падають, а вони всередині сидять і пісні співають. Ранком — кажуть:
— А де той, що сніжок видихає?
Пішов він наперед і стежка снігу за ним вогонь заливає.
Прийшли вони до короля.
— Давай, — кажуть, — дочку!
— Добре, люди добрі! Ще одне дільце зробите, та й оддам. Переночуєте з моїм левом, то вже я за вас дочку оддам.
Приходять вони додому, а там уже лев лежить. От вони сіли, музика вийняв скрипку і — брень! дрень! — а лев тільки поглядає. Як заграв він гарної пісні, лев і каже:
— Як би ти мене, братику, вивчив?
— Чому, можна! Тільки треба тобі шерсть обрізати і нігті.
— То ти і острижи мені!
Взяв шнурок, зв’язав ніжки, взяв ножа, обрізав шерсть і нігті і дав йому в лапи смичок та своєю рукою як урізав пісню, то аж волосся дибом стає.
— Будеш, — каже, — грати добре, ще й краще од мене!
— Дай же, — каже, — брате, я відпочину трохи — уморився!
На другий день король посилає слуг.
– Ідіть, — каже, — виметіть там кості людей, що лев поїв!
Коли приходять, а вони сидять і лев лежить обстрижений, голий. Тепер йдуть вони до короля.
— Давай же, — кажуть, — дочку!
— Почекайте, люди добрі, зроблю обід, як поїсте все, то тоді дочку оддам!
Влаштував він їм обід: зарізав сто яловиць, зарізав сто каплунів, зарізав сто баранів, заколов сто кабанів, виставив сто бочок горілки.
— Де той, которий їсть дуже?
— Ось я, брате!
— Сідай!
— Де той, котрий п’є дуже?
— Ось я, брате!
— Сідай і ти!
Гості посідали, а слуги ношами носять, — той їсть, а той п’є, той їсть, а той п’є, до такого доносилися, що вже не стало чого їсти й пити.
— Давай, — кричать королеві, — їсти, а ні — давай дочку!
— Підождіть, — каже король, люди добрі, — ще зробіть мені одно дільце, то вже й оддам: ще переночуйте у моїй залізній лазні, то вже й оддам дочку.
Позамикали їх у ту лазню і почали під помостом паровики гріти — розжарили її так, як огонь — не можуть уже вони ніяк видержати.
— А де ти, брате, той, що сніг видихаєш?
— Ось я, брате!
— Рятуй, бо пропадемо!
Той як дмухне — на два вершка морозу стало на стінах.
Уранці посилає король слуг своїх у лазню.
— Йдіть, — каже, — виметіть кості їхні із лазні!
Приходять, відкривають, а тії і кажуть посланцям:
— А бодай вам грець із вашою лазнею, ось трохи не померзли.
Приходять до короля.
— Давай, королю, дочку!
— Зараз, люди добрі, ще одно дільце зробите, та вже й оддам тоді, коли якийсь із вас піде принесе з моєю дочкою води. До криниці три милі, як моя дочка швидше прийде — так не возьмете, а як разом прийдете — так вже й оддам.
— Ступай, Хилька, з королівною по воду!
Пішов Хилька. Набрали води, пройшли половину дороги, чи, може, ще й не пройшли половини, сіли під могилкою спочивать. Вона йому і говорить:
— Ану лиш, чоловіче, дай мені голову, я подивлюся: може, в тобі нужа є?
Поклав він голову, вона стала його ласкати і впустила йому сну в голову, а сама взяла
