Українська міфологія - Володимир Галайчук

На відміну від щойно наведених, більшість відомостей про русалок (здебільшого це бувальщини) індивідуальніші й не мають стабільного сюжетного стрижня.

Щодо походження русалок, то залежно від місцевості домінує погляд на них як на померлих на Троєцькому тижні, померлих «без пори» дітей, померлих до весілля засватаних («запитих») дівчат, утоплеників тощо. При цьому привертає увагу той факт, що і домінантні, і менш популярні характеристики персонажа украй рідко унеможливлюють існування одна одної: в одному й тому ж мікроареалі вони можуть функціонувати паралельно, лише в різній пропорції. Зазвичай у межах одного адміністративного району трапляється кілька варіантів, з яких один чи два найбільш популярні. Розглянемо їх докладніше:

1. Русалки — це всі померлі душі (окрім самогубців):

— «Ето вмерли души. Всі».[1018]

— «Русáлки — ето ж вроді вмéрлиї ходіть. То всі вмéрлиї, нема разниці, коли вмер, а найбільш тогó молóденькії дівчатка».[1019]

— «Ну, хто вмер, то вже казали, шо тоді на Русальний тиждень посля Трійци тиї вмерли ходять по житах».[1020]

— «Як вмре, то так Господь дає, що виходили з землі і ходили».[1021]

— «То як людина вмирає, і коли-то вона виходить, і ходить так, як русавка, по житу. Всі, хто вмирає… Куда вітер, туда й воно — вітер його несе».[1022]

— «Кажуть — умéрли души встають і ходять. Будь-яке вмéрле. Казали люди, шо бачили. А я знаю? Я не бачила. Ну, в жити, ходили по жити, да вони бачили їх».[1023]

— «Русалки — ну, люди казали, шо вони біруцця із… з діда-прáдіда, як умірає, і воно ж піріходить так, як у русалку. То ж і ідуть… ідуть на мóгилки — хто вмре — кажуть — русалкó встрічають, як хто вмре. І вони віходять встрічають. То ж не кажний вмре… іначче… то ж в нас уже такі є, шо вішаюцця, — то ж він уже — куди він? Куди він вийде? До когó він вийде? Нє-нє, він не йде. Він уже ни пудходить. То тільки ті, шо од Бога вже…»[1024]

— «Ну, на подобіє, що то дух із землі, от, з мертвих».[1025]

— «Русалки — кажуть, людина ходить. А як воно — Господь його знає. З померлих. Аякже. З усіх. А, знов стари люди кажуть — хто заслужив, той ходить, а хто уже не заслужив — то тиї не ходять».[1026]

— «Чули, колись казали — русалки ходили. Казали, що вмре людина, да вже вона виходить на Русальним тижни, то тоді вже виходять русалки. Як умре чоловік, то в русалки не йде цілий рік, а вже як рік кончиться, тоді вже в русалки йде. А тиї, [що на себе руки наклали], то я не знаю, тиї, муситя, те не йде вже».[1027]

Як душі всіх померлих, на Поліссі русалки нерідко належали до так званих «дідів» (душ предків), для котрих перед Трійцею влаштовували поминальну вечерю: «Ото вже як поминальная тая субота, то вже ідеш і вичеру строїш, і не прібіраєш стола, шоби лóжки лежєли і їжа — то прóйдуть уже їсти. Вже та’ як би в кого є покойніки, да вже вроді до своїх, така традиція була, шо йдуть. Клали та’ як би ложки. Як прóйдуть їсти. Але ж ніхто їх не бачів… Ну, і то вже ж тії росалочки, то тоді на ту поминальну вже ’дслужать… То воно таке, то і батюшка наший каже, шо то вже най… така — найсильніша та служба. («То русалки так само до дідів ідуть?» — В. Г.) Ну то ж так, так. Воно ж іде тоді — субота поминальна, да воно все разом іде там, так. То вже так — шо от, допустім, батьки померли, то вже строїш вичеру, шоб уже було. Ну а в кого нема, може… Ну, давляник, то той ни тоговó… То ж і в церкві ни служицця за йогó. Він уже в пеклі, як кажуть. То вéчора — дідó, шось таке з юшкою варили, а вдень чи рано — бабó, то вже млинці пікли. Заходить з п’ятниці на суботу — діди, а тоді вже рано— кажуть, баби. То вже понóсили таке. І то вже снідаєм — кажуть, млинці пічеш, отаке. То воно ж і кожна поміналница ото є. Вона — пірід Паскою, є у піст Великий, то там аж три помінальних служицця… Ну саме сильніше — гето пірід Трійцею».[1028]

Оскільки русалки — це душі всіх померлих, на Русальний тиждень не йшли на кладовище («бо їх там нема»):

— «То вони з кладбіща виходили. І тиждень до Зелених свят на кладбіща не ходили, бо нема їх там».[1029]

— «Послі Трійци тиждень — Русалки. То в нас на моглици, як Русалка, не йдуть. Кажуть, русалки ходять, і не можна йти. А вже послі того русалки вже, кажуть, збираються, вже вони знов у свої… ну, в своє місце. І вже потім люди тоже йдуть… Ну, вже в понеділок. Як Русалка кончицця».[1030]

— «Русальний [тиждень], да. Ну, нібито русалки ходять, і кажуть так… Ну, в нас то ходять на кладьбіще, а от у Любішови, то там не ходять на Трійцю і послє Трийци, мусить-то, ше дві неділи, бо там русалки. Бо всі померші, вони у русалках. Їх там нема. Ну, ми ж не знаєм так… То так у Лібішови (Любешові — В. Г.) кажут. Ну, в нас кажут тоже, шо вони є, але в нас на моглици ходять».[1031]

Ховаючи людину, подекуди застеляли домовину скатертиною, «щоб русалки мали де сісти»: «На кладбіще не йдуть, бо вони ж то… з того ідуть… Як хто вмре, то накладають ще… на домовину ще накладають, шоб було чим підстеляти, наверх як накидáють, бо русалки як ходять — шоб сидіти, шоб підстеляти було чим. Колись так казали. Скатертину. Опоти скатертину [до грудей], а тут уже хрест. Бо русалки як віходять, і вони сідають. Ходять, а тоді ж утомлююцця, як кажна людина, і вони сідають».[1032]

Дехто вірить, що русалки можуть спілкуватися зі своїми живими родичами, давати їм якісь поради: «Колися казали… я в Камень їздила в церкву, гето на Пречисту туди їздила, да тая дочка… мати вмерла, а дівчина пушла у церкву… чи теє… по траву, жєти, у суботу перед Трійцею. Аж каже: «Тілко мніго людей іде… Да, — каже, — моя мати йде. Да каже: «Так, дитино, шоб ти більш в гету суботу не йшла трави жєти». То так сиділи люди говорили».[1033]

2. Часто стверджують, що русалкою стає той, хто