Українська міфологія - Володимир Галайчук

— «Стоїт чоловєк. Аж уперед ідут тоже спєви. Тіє ж, росалкі, спєвают, спєвают, спєвают. А вон — шібіць! Йому ножа [кинув]. Брату. Брат помер, да йде з цімі росалкамі. Да шібіцьнув ножа йому. Тако наодлив (навідліг — В. Г.) кинув. «Обчерис, — каже, — тім ножем і стой смєло». От вон взяв і обчерівся цім ножем. От вон обчерівс, і того ножа приньос додому, і поклав за тей сволок. І сколько вон жив, он там лежав, тей нож. Це росказував. Як Тройца — так вон хату обчирює».[998]

— «Каже мачуха: «Де ти була, дочка?» — «Дівочки забрали мене да повели, і купали мене: да тольки хочуть повалить, а з їми — така тьотка (а в їх тьотка вмерла на Тройцю), дак та тьотка не давала, да й не втопили мене, да й привела до двора, да й не пустила».[999]

2. На Русальницю померла дівчина-русалка приходить до живої сестри, щоб та позичила їй улюблену спідницю:

— «Шо в сєлє в одном було: померла дєвка. А ’дна дєвка восталаса. Во… Ну, й їє там нарадилі, вбралі, да не надєли йой юбку, ту, шо вона хотєла. От уже пришла ця русалка. Она приходить до цєє сестри: «Оксана, винеси мою сподницю». Та: «Нашо вона тобє?» — «Я гулять пойду». І так вона ходила: сколько це дньов була Русалка, і вона так і приходила. Ввечері приходить, вона ввечері виносить цю юбку і вєшає на воротах. О. А вона приходить уже, забирає цю юбку — йде гулять. Ця русалка. От і мати замєтила… Вона росказала, шо матер ничо’— ни слова про це — сестра. Вона каже: «Нє». […] От мати побачила: вийшла — сподница висіт мокра. «Оксано, чого сподніца мокра?» — «Так і так. Пріходила сестра да ходила гулят. Вона міне заставіла, шоб я їє віносила». І вона (ця русалка — В. Г.) больш не прійшла».[1000]

— «Дочка була дуже хороша, і померла. І хотіла, шоб її вділи в шовкову спудницю, а мати ту білу спудницю не положила в труну. Дочка вмерла перед Русалним тижнем. Сон приснився сусідам, шо дочка казала: «Чо’ мати не положила спудниці?» Тоді мати повісила спудницю в Русавний тиждень на вуглі хати. На другий день глянула, а спудниця мокра. Казали, шо та дівчина-русавка приходила».[1001]

3. Батьки упродовж року, від однієї Русальниці до іншої, утримують дочку-русалку в хаті:

— «Умерла дочка на Русальном тижні. І год вуйшов, а вони ’бєдалі, і окно було вчиняне. І на Русальном тижні трейтього дня шото тамка в хаці — ілі хустка знімаласа, ілі що? І бацько тако їє обняв і хапнув. А то дочка була. То вун — за єї, да поставів на покуці. І вона так стояла. Целий год. Як етиє дзєди, то тако стане, над парою постоїць і знов — в куточок. Як бацько поставів, так вона і стоїць там. А прийшов той дзєнь, тей самій, которий ето Русалний. А було окно ’дчинянеє. А вона, каже, отако стала да в окно глянула да: «Ох! Наші йдуць!» — заплескáла в лáдкі да, каге (каже — В. Г.), в окно, да й пошла. То то воно, я знаю, колі воно було таке?»[1002]

— «А одну дєвочку батьки (вже булá годов п’ятнадцить чи шеснадцить) зловіли єє. Зловіли, забрали у хату. Забрали єє в хату, і вона на печє´ в куточок сєла, і лицем — в угольчик, і не поврачиваєца. А шо вони замєтіли — шо от прімерно вони вáрат єсти, поставлят на пріпєчку, да як нема никого в хаті, дак вона, каже, вібегає з тоє печі і цю пáру хватає. Дак вони вже як зам’єтили, дак вони все врем’я стáвляют це і віходят усе з хати, шоб вона вже пітáлась цією пáрою. І ’дбула вона цєлий год в їх у хаті. А прішла Тройца, мінуло три днє, а вона, каже, — всі ж у хаті були, — встає з тоє печє´, з тої пéчі скочіла, да: «Ух! ух! Моє прішли! Моє прішли!» — і всьо, і більш їє ніхто не бачів. Це в Наровлянском районі таке було, моя мати звідти».[1003]

Найбагатший на подробиці варіант цього тексту, який оригінально деталізує, як саме донька-русалка потрапила до хати, зафіксовано на Березнівщині: «Мати моя, вона жіла дівіносто шесть рóков. І коли-то у їє дєтстві… може, ше й в девочому… ну, сіє тепер — то клуби, тепер — то тіє мýзики разниї, а раніше — то сьо но тіко лєтом віходили на луг у сьватá. Бо будниє дні не було коли робить. І вони йшли компанією, ну, та’ як говорать — на забаву — колись — забава. І вони ішли сім лугóм, і настрєчу їм двє шли… тоже — з музикою… — іде друга толпа настрєчу. По лузє´ ішли. Як зустрєлиса докучі — то, значить, вони познали, шо там тіє, шо… шо русалкі, бо… пóняли живіє, шо… йдуть мертвіє. Ну й вони, сіє музиканти, стрєлиса, і ’дин другому сьой сказав, мертвій: «Так. Шо будем?.. Будем іграть: хто кого переграє, то той томý дєвку дасть…» І вони началó грать. Ну вони грали, старалиса, як є, — і таки жівий перемог його. Переграв. Коли переграв, то, значить, він, сьой музикант, сказав… Показав пальцем і сказав: «Ти пóйдеш за їми». Одна у матери дочкá. І вона втопилас на Троїцу. І вона пошла за їми, і пошла додому. І прішла до матерє в хату, то як стала в вуглó гочима, о та’ як… і стояла цєлий тиждень, покуда не йшли вже… До в’бєда стояла. І не балакала, ничо’, — стояла і дівіласа в куток. Больш ничого не… А як стали вони вже збірацца в обєд, і вони й не побачіли, коли вона зникла. Всьо».[1004]

4. Русалок бачили у вигляді так званого «навського весілля»:

— «А одна пошла по ягоди. Далеко. На Тройцю. То колись мало хто йшов. А зара ходить. Зара всє — русалкі. І каже: йдут бýхало, грає гармоня, бухало, і віухкують, танцюють. Вона каже: дивлюся — і нема никого, і танцюють. Вона каже: «Господі! І ягод не набрала, як сунýла додом, — по мнє і зараз мороз котить. Як сунýла додом, уже й тиє ягоди кінула». Тепер николи не пуйде».[1005]

— «Яцків Іван віз дрова з лісу, коли баче — весілля йде: і жонки, і дівчата такіє…».[1006]

Під час зустрічі зі справжнім весіллям русалки можуть зашкодити живим (за народними прикметами, недобре, коли два весілля зустрічаються): «А чо’ на Тройцу на первий день не роблять свадьби никаґда? Вони… були колись робили свадьбу, знаєте, — свадьба ішла, і потім сіє росалкó йшли. Ішли навпротів — і стрєлиса. І сіх людей подавили, знаєте. І вже Господь їх потім одменяв, і вже їх заре вже не