Українське письменство - Микола Зеров

з дванадцятої книги «Пана Тадеуша»: Домбровський і розмова на бенкеті — все побудоване на численних і досить сміливих enjambements. Були у Рильського ще дві речі, яких він не читав голосно, а тільки показував мені — один сонет (хороший!) і один ліро-епічний етюд на манір тих, що в останній книзі, і ніскільки від них не слабший. Говорить, що у нього вже готова для «Слов’ян» нова книжка лірики.

Щоб покінчити з новинами, — остання. Зустрів сьогодні Якубського. Йшов до книгоспілчанської книгарні. Питаю: Чого? — Загубив, каже, Рильського «На білих островах», а я хочу про нього книжечку, аркушів на п’ять, написати для «Слова». — Коли книжечка буде похожа на останній доклад Якубського в «Літературнім товаристві», — придбання невелике. Але… може, йому вдасться чогось досягти.

Те, що пишете Ви про Білецького, дуже сумно. Але нічого в тому для мене несподіваного нема: я бачив, як Білецький на літературному конкурсі «Ч. ш.» підігравав недостойним достойникам. І проте — нащо йому писати передмову до посмертного Загула? Для чого йому виводити в світ автора, що убив у собі всі творчі нерви і ніяких «чувств благородних» уже не будить? Нащо прив’язувати себе до колоди?

Поки що прощавайте. Завтра-позавтра писатиму ще.

Будьте ласкаві, напишіть з Петербурґа, що говорить Хвильовий? Яким Ви його знайшли і таке інше.

                                                              Ваш Мик. Зеров

Котунька почуває себе краще, але з постелі його все-таки не спускаємо. Софія Ф. одужала, зате щось хриплю я. Привіт Ол. Іларіоновичу!

4

Київ, Фундукліївська 82, 7

26. X. 26 р.

Дорогий Михайле Михайловичу!

Обіцяв я Вам написати, що сталося в Києві, та все у мене розповзається якось час і настрій — то капризує малий, то предметові комісії з різними, розуміється, законними, але ж і прикрими претензіями, то пошуканка за грошима, яких систематично ніде не доплачують.

Сергія Олександровича шанували у Руліна, в неділю, 24. X. Улаштовано було вечерю компанією невеликою, але чесною, душ на 20. Була література (Рильський, який прочитав прегарного вірша, — акростих «Вірний прапорові»); була наука (Филипович, Кисіль). Була, розуміється, громадськість (Гермайзе, Дорошкевич). Запрошували Тичину, але Тичина не прийшов — мабуть, боявся засидітись і потім уночі вертатися на свою Пролетарську. Таким чином, «нове строєніє» в українській поезії заступав сам лише Рильський.

Промов було (якщо не рахувати Филиповичевих) п’ять. Першим говорив я — у громадськості язик прилип до гортані і розв’язався вже потім. Говорив погано, бо не висипляюсь систематично і ввечері маю раз у раз понижений настрій. Филипович, проте, апробував мене високим своїм апробуванням. Другим говорив Гермайзе, третім Дорошкевич, четвертим Білий, п’ятим Ніковський. Все, що говорив Гермайзе, було щиро, але занадто довго; те, що говорив Дорошкевич, темпераментно, але, як усе у Дорошкевича, «ни день, ни ночь, ни мрак, ни свет». Вихваляв він безкомпромісовість Єфремова, але собі в уділ брав необхідну для громадського добра політику компромісу. Промова Ніковського мені не сподобалась рішуче. Все те було блискуче і пікантно, дотепно і розумно, але — в стилі Бені Крика й одеських оповідань Бабеля. Калиновичу, проте, сподобалось.

Засиділась публіка до пів другої вночі. Розходились весело. Я до кінця не досидів, пішов перед дванадцятою.

Телеграм С. О. і листів одержав, м. б., з півсотні. Здається, це було трохи для нього несподівано.

Між іншим, на вечорі С. О. розказував, як на одному із зібрань академічних (високих зібрань не то відділу, не то спільному зібранні) з’явився Студинський в компанії з династією. Справа зайшла, кому мають піти суми, що лишилися свобідними по смерті Мик. Федотовича (Біляшівського). Сергій Олександрович запропонував: Перетцові. І страшно здивувався, коли Ваш убієнний приятель запропонував обмежити реченець виплати (на місяць-два, або до нового року). Пропозиція не пройшла, і фамілія обурилась. Кажуть, що вона прийшла на збори з готовою думкою передати ті гроші вірному Лічарді панському — Студинському.

Були і інші події. 23. X. 1926 р. (запам’ятайте дату) приїхав Яворський і зробив іспит аспірантам кафедри — між іншим, допитував і про соціальне становище батьків. Я на ті збори не пішов (читав лекції «українізаторам»), але про ті мерзенні розмови чув. Питайте про них у Ананія Дмитровича.

Про Вашого «Кандида» не можу допитатися нічого. Здається, передмова не подобається Голоскевичу. Він знаходить, що в ній занадто Плеханова. Тепер наші слов’яни хотять давати усе солідно, як у сабашниковських «Памятниках мировой литературы». Це останній їх пунктик.

Поки що і все. Вибачайте, що пишу коротко. Йду в літературне товариство слухати Віктора Платоновича. Він робить доклад про персонажів «Чорної ради».

                                                                   Ваш М. Зеров

P.S. В четвер святкують ювілей Загула