То власною рукою Підписували теє все, — І більш не знаємо гріха ми за собою». — «Ну, буде… Гей, мерщій у рай його беріть!» — Юпітер закричав на всіх десятників. «Як, що се він велить!» — Меркурій тут завив: «А правда де? Чи чуєте, громада: Так от яка поміж богами рада!» — «Ну, ну, мовчи, не дуже гомони!» — Юпітер заворчав: «Се діло розсудить приходиться мені!» А потім так начав: «Або ти Гетьмана ні трохи не поняв, Або речей його не чув. Чи бач, він чим на світі був: Він жив — не жив, а тільки спав. Ну що, якби, на лихо козакам, Він забавлявся булавою, Тогді б, сказать по правді вам, Ніхто б з них не прийшов на суд наш з головою. Ну бач, Меркурію, і знай, Що Гетьман дурень був, за булаву не брався І до народу не касався, І без гріха попався в рай». 6. О. В. Шишацький-Ілліч
Поет і етнограф. Редактор неофіційної частини «Черн. губ. ведомостей» в 50-х рр. Відома його байка — «Шкодливий Цап» («Ч.г.в.», 1853, ч. 17).
7. О. П. Стороженко
Олекса Петрович Стороженко (1806—1874), відомий прозаїк 60-х рр., написав дві байки: «Кури та Собака» і «Чоловік та Жито», обидві невисокої якості літературної. Текст обох байок дано у книзі: О. Стороженко. Твори, т. II, стор. 273—277 (вид. ДВУ, 1928, під редакцією А. П. Шамрая).
8. Тарас Шевченко
У «Кобзарі», видання Кожанчикова (1867 р.), уміщений вперше вірш «Сичі», що формою і тоном є байкою. Доманицький уважає його за автентичний Шевченків вірш і, як про такий, згадує в «Критичному розсліді над текстом «Кобзаря» (ст. 247). М. Новицький в своєму виданні (Поезії, т. І—II, Книгоспілка, «Літ. бібліотека», К., 1927) робить примітку: «Догадуються, що… поет мав на думці польське повстання 1846 р. в Західній Галичині, коли селяни самі ловили повстанців, побивали їх або віддавали до рук поліції». Вірш писаний на засланні 1848 р. В книгоспілчанському виданні (Поезії, т. І—II) «Сичі» уміщені в «Додатку» серед текстів, не опрацьованих остаточно.
9. О. О. Навроцький
Олександр Олександрович Навроцький народився 28. VII. 1823 р. в с. Антонівці Золотоніського повіту на Полтавщині. Скінчивши курс у Полтавській гімназії, вписався до Київського університету. За участь в Кирило-Мефодіївському братстві висланий у Вятку. Потім служив у Єлабузі, потім у Курському. 1853 р. визволений від поліцейського догляду; з 1859 р. був у Темір-Хан-Шурі радником губернського правління; 1870 р. перейшов на ту саму посаду в Ерівань. Умер в Темір-Хан-Шурі 10. X. 1892 р.
Велика літературна спадщина Навроцького майже вся лишилася в рукописі. Про неї відомості — в статтях В. П. Науменка (К. стар., 1902, X, стор. 157—169) та А. Шр-ка (Шрамченка) — К. стар., 1902, ХІІ, стор. 351—381.
Із байок О. О. Навроцького відомі нам бібліографічно такі, перекладені з Міцкевича речі: 1) Жаби і їх царі, 2) Лисиця і козел, 3) Дзвін і дзвінки, 4) Приятелі, 5) Осел і Пес, 6) Тхір на раді, 7) Звірина рада.
10. Я. І. Щоголів
Яків Іванович Щоголів (1823—1898) — поет-лірик. Йому належить один твір, що
