Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки
— Я під ногами нічого не бачу. Ти мені як блоха.
— Зараз ти будеш бачити, — сказав Іван і почав грати на сопілці.
Танцює велет, аж земля колишеться. Підскакує велет, аж головою в небо б’є. Як уморився, почав просити:
— Перестань грати, бо вже не можу танцювати.
Іван перестав, і велет каже:
— Звуть мене Далекоглядом. Я буду твоїм братом. Коли попадеш у біду, поклич мене, і я тобі поможу.
Пішов Іван далі. Побачив на березі річки чоловіка, що дивився у небо.
— Що тут робиш?
— Не заважай мені! Вже тиждень минув, як кинув я каменем у небо. Сьогодні мав би упасти.
— Сядь, трохи поговоримо.
— Кажу тобі: не мішайся в мою роботу!
«Чекай, зараз я тебе провчу», — подумав Іван і витяг сопілку.
Танцював той чоловік, доки не втомився, а як змучився, почав просити Івана:
— Перестань грати, бо я вже не можу танцювати.
Іван перестав. Тоді чоловік почав казати:
— Звуть мене Далекометайлом. Я буду твоїм братом. Як будеш потребувати помочі, поклич мене.
Так Іван познайомився з Всепоїдайлом, Вседрижайлом, Всевипивайлом, Побігайлом, Далекоглядом і Далекометайлом. Всі шість стали його братами.
Довго Іван ходив по світу. Свистав на сопілці, веселив людей, за що йому давали їсти, пити, ночувати, а багатші давали й гроші. У біду не попадав і не мусив кликати названих братів.
Та раз попав Іван у велике місто і бачить: на будинках, на хатах чорні прапори. Люди ходять зажурені, смутні, всі в чорній одежі. «Ба, що сталося в цьому місті? Мабуть, же хтось із знатних людей помер?» — подумав Іван і запитав чоловіка, котрий коло нього проходив:
— Чоловік добрий, чому у вас такий смуток? Чи хтось помер?
— Хіба ти не знаєш? Тут недалеко є колодязь. З нього бере воду все місто. Тим колодязем заволодів змій. За воду йому треба давати найкращу відданицю, бідну чи багату, селянську чи царську… Та сьогодні черга на царську дочку. Вранці мусять її привести до колодязя. Цар написав усюди наказ: «Хто уб’є змія й урятує цареву доньку, той стане його зятем». То тепер розумієш, чому смуток у місті?
Іван подумав і каже:
— Веди мене до царя. Я уб’ю змія.
І чоловік повів Івана до царя. Іван був бідно одягнений, і тому стража не пускала його до царя.
Та коли Іван нагадав про царський наказ, пустили його в царські палати. Цар подивився на хлопця, коли узнав від стражі, чого той прийшов, і каже:
— Запам’ятай: якщо не уб’єш змія, то відрубаю тобі голову. А уб’єш, то оженю тебе на моїй дочці і передам тобі половину царства.
Другого дня Іван пішов до колодязя. Не довго чекав він. З’явився змій і заричав:
— Ти, голодранцю, чого сюди прийшов? Замість царівни? Спочатку тобою посмакую, а потім увесь народ міста зморю без відьом!
— Не хвалися, — каже Іван. — Будеш ти нині без сніданку!
Вийняв Іван сопілку й почав грати. Змій як почав танцювати, то земля задрижала. Народ переполошився. Думали, що кінець світу. А Іван доти грав, доки змій не здох. Зразу стало тихо. Люди думали, що парубок пропав, і дуже зачудовалися, коли його побачили живим.
— Ну, люди, — сказав їм Іван, — тепер можете брати воду, хто скільки захоче. Змій убитий, і відданиці можуть жити без страху.
Прийшов Іван до царя і вимагає дочку й половину царства. Цар подивився на нього й каже:
— Нащо тобі царську дочку? Вона не для тебе. Я тобі дам золота, і кожна відданиця піде за тебе. Де то видано, аби царська донька віддавалася за голодранця?!
— Пресвітлий царю! Ви самі обіцяли мені доньку. Мені не треба вашого золота.
— А чим докажеш, що то ти убив змія?
Народ зібрався коло них і слухає їх бесіду.
— Чим докажу? — розсердився Іван. — Зараз побачите!
Витяг карликову сопілку й почав грати. Почав народ танцювати. Танцюють усі: і старі, і молоді, і вівці, і корови, і кури, і гуси, і свині, і цар, і цариця. Танцювали доти, доки на ногах держалися. Потім почав цар просити:
— Перестань грати, бо вмираємо.
Іван перестав, і цар каже:
— Тепер вірю, що то ти убив змія. Але перед тим як оженитися на моїй доньці, мусиш зробити три речі. Зробиш — твоя царівна й половина царства. Не зробиш — то що поробиш… Перше завдання: за одну ніч маєш з’їсти дванадцять волів і дванадцять випічок хліба.
І сам цар думав, що Іванові цього досить на кілька років.
Та Іван не журився. Наказав знести хліб і м’ясо в одну кімнату й закрився там на замок. Коли залишився сам, проговорив:
— Ей, коби був тут мій брат Всепоїдайло! Він би все відразу поїв!
І в ту хвилину перед ним з’явився Всепоїдайло.
— Не журися: це мені мало на одну ніч.
Встає вранці Іван і бачить: все з’їдено, а його брат смачно спить. Розбудив його Іван, і Всепоїдайло каже:
— Брате солодкий, ще так добре я ніколи не їв!
Подякував Всепоїдайло й пішов. Прийшли царські слуги перевіряти кімнату й дуже зачудувалися: одні кості лишилися. І цар був здивований. Та мав ще надію на друге завдання: за ніч випити двадцять чотири бочки.
На другу ніч заперли Івана в підвалі з повними бочками вина. Не встиг він сказати, аби з’явився Всевипивайло, як той уже був у підвалі. Сказав йому Іван про свою біду, а той лише розсміявся:
— Лягай спати! Мені цього буде мало.
Прокинувся Іван і бачить: бочки порожні, а його брат спить. Як прокинувся, каже:
— Ще таке смачне вино я не пив ніколи!
Подякував Всевипивайло за гостину й пішов.
А царські слуги як зайшли в підвал, та зачудувалися:
— Як один чоловік міг випити стільки вина?
Цар також зачудувався й сердито каже:
— Та ще третю річ мусиш зробити: за густими хащами, за високими горами, за швидкими ріками є колодязь із живущою водою; моя служниця і ти підете принести тої води: принесеш скоріше від неї — твоя донька, не принесеш — прожену тебе…
Вранці узяв Іван склянку й пішов по воду. Цар послав по воду стару служницю-відьму. Витягла вона віник, сіла на нього й полетіла. А Іван подумав:
«Ей, якби був тут мій брат Побігайло!»
Побігайло з’явився відразу. Іван розповів йому про свою біду, і той каже:
— Давай склянку!
Розв’язав другу ногу та полетів вихором. Набрав води й ліг спочити, бо баба була ще далеко. Пригріло на нього сонце, і він задрімав, і не бачив, як відьма