Українське письменство - Микола Зеров

Rzecz ciekawą lecz trudną do wierzenia powiem. Jednego razu Doktór spotkał się ze Zdrowiem. On do miasta, a Zdrowie z miasta wychodziło. Przeląkł się, gdy je postrzegł; lecz że blizko było, Spytał go, dlaczegóż to tak spiesznie uchodzisz? Gdzie idziesz? Zdrowie rzekło: «Tam gdzie ty nie chodzisz».               (Doktór Zdrowie. Bajki i przyp.,IV,5).

Порівнюючи переклад з ориґіналом, бачимо, що перший навіть короткий проти останнього: в ньому немає першої вступного характеру фрази; в оповідній частині відсутня така мальовнича деталь, як лікарів жах перед здоров’ям. Лікар розмовляє тільки тому, що все одно вже не розминешся. Перед нами тенденція до скорочення ориґіналу, яку потім доглянемо у Боровиковського.

В інших випадках Гулак-Артемовський поширює байку Красицького, обставляє її подробицями («Пліточка», «Дві пташки в клітці», або популярний у галицьких читанках «для нижчих і середніх кляс гімназіяльних» «Батько і син»). Взявши за вихідну точку байку Красицького «Dziecie і Ojciec» (Bajki і przypowieści, II, 4), Гулак-Артемовський не тільки поширив її вчетверо, але й ускладнив низкою вставок; в синові він малює «українського Федька, що вбиває у дяка собі в голову тму, мну, здо, тло і куштує березової кашки»; до байкового оповідання додає свій кінець, що збільшує комізм основного ядра «казки» і в якому байкар використовує деякі ефекти бурлескного тону:

Коли б було знаття, що гаспидська дрючина Так міцно дошкуля, то, песькая дитина… і т. д.

Найдовільніше повівся Гулак-Артемовський з двома байками Красицького «Pan і Pies» (Bajki і przyp., III, 16) і «Groch przy drodze» (Bajki i przyp., III, 22). Перша з них має у польського байкаря всього 4 рядки (передаємо їх із складовим розміром ориґіналу):

Пес гавкав на злодія, труждався до рана; На ранок його побито, бо розбудив пана. Другу ніч проспав смачно, злодій в дім забрався; Знову пса побито вранці, щоб знов шанувався.

Ці чотири рядки розгорнено в велику байку, позначену виразним сатиричним ухилом. Засобами розгортання служать пейзажні вставки («На землю злізла ніч»), жанрові картинки, діалог — надто останній: докладні розмови, що їх провадить Явтух, завдаючи хлости вірному Рябкові з панового наказу. Деякі риси в характеристиці пана, власне, в характеристиці його звичайних занять, нагадують нам інший твір польського автора, його сатиру «Pan nie wart sługi». Пан і тут і там — картяр; пан і тут і там зриває серце на вірному та догідливому служникові, і порції хлости-нагороди і в польського, і в українського автора однакові: «sto plag», «сотенька київ». Перенесеними з сатири Красицького видаються і кілька рядків моралі, яку у Гулака-Артемовського висловлює Явтух:

Той дурень, хто іде дурним панам служити, А більший дурень, хто їм дума догодити.

(Порівн. «Kto ż panam dogodzi? tak legł tak ustał niekontent jegomość dobrodziej»)[526]. Таким способом з двох невеличких, на кілька рядків байок вирощено «дві великі сатири» (160 та 180 рядків), з яких одна важить на зловживання кріпацької системи, а друга має на увазі дворянських економістів-дилетантів та їх химеричні проекти.