Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей

20. Таке розповів нам Арістомен. Але його супутник, який з самого початку з недовірою ставився до розповіді, озвався: - Тьху! Чи чув хто більшу небилицю, нікчемнішу брехню? - І він звернувся до мене: - А ти, судячи з одягу й поведінки, освічена людина, віриш такій бредні? - Я,- відказую,- нічого не вважаю неможливим: що Доля присудить людині, повністю здійснюється. Адже й зі мною, з тобою, та й з усіма людьми трапляються дивні і просто неймовірні речі. Якщо розповісти, ніхто не повірить із тих, хто цього не пережив. Я, клянусь Геркулесом, вірю цьому чоловікові і щиро вдячний йому за те, що він розважав нас дотепною, цікавою розповіддю: завдяки йому я й не зоглядівся, як подолав втомливу дорогу. Та й мій коник, гадаю, радий-радісінький такій послузі, бо, не змучивши його, я добрався аж до самих воріт міста скоріше на своїх вухах, аніж на його спині.

21. І тут настав кінець нашій розмові та спільній подорожі. Мої два супутники повернули наліво до найближчої садиби, а я зайшов у перший зустрічний заїзд і спитав там літню хазяйку, чи не Гіпата оце місто? Вона підтвердила. Тоді я почав розпитувати, чи не знає вона часом Мілона, одного з найзнатніших тутешніх громадян. Вона "засміялася та й каже: - Справді-бо, першим громадянином вважається тут Мілон, його дім за мурами міста, перший скраю.- Жарт жартом, тітонько, але скажи, будь ласка, що він за один і де живе? - Бачиш,- каже,- он крайні вікна, що на місто дивляться, а з другого боку двері виходять у найближчий провулок? Ось там і живе Мілон, людина грошовита, казковий багатій, але разом з тим горезвісний скупердяй, відомий як найпослідуща падлюка, бо займається прибутковим лихварством, бере в заставу золото і срібло. Цей брудний скупій живе в нужденній халупі відлюдно разом, із жінкою, яка розділяє з ним його жалюгідне животіння". Тримає він лише одну-єдину служницю і ходить у дранті, як жебрак.- На це я мало не впав зо сміху, подумавши собі: - Завбачливо потурбувався про мене мій дорогий Демея, доручивши мене в час подорожі такому чудовому чоловіку. В його гостинній [30] хаті не доведеться мені боятись ні диму з вогнища, ні кухонного запаху.

22. З такими словами підходжу до будинку, до якого було вже рукою подати, і починаю барабанити в міцно зачинені двері. Довелось довгенько почекати, поки нарешті вийшла якась дівчина: - Гей ти, окаянний,- гримнула на мене,-чого так грюкаєш у двері? Лід яку заставу хочеш позичити гроші? Хіба .не знаєш, що ми в заставу приймаємо лише золото і срібло? - Ти могла б і ввічливіше поводитись,- я на те відповідаю,- не за позикою прийшов я, скажи краще, чи застав я вдома твого господаря? - Звичайно,- відповідає,- а навіщо він тобі потрібен? - Маю для нього листа від Демеї з Корінфа.- Зараз доповім йому,- каже, а ти почекай тут на мене.- 3 цими словами грюкнула дверима й пішла геть. Повернувшись перегодя, сказала: - Господар просить.

Входжу і бачу, що господар лежить на невеличкому тапчані ї збирається обідати. Біля його ніг сидить якась жінка, стіл був накритий, але ще страв не подано.- Ось,- каже,- чим можу тебе угостити.- Чудово,- відповідаю я і вручаю йому листа Демеї.

Ознайомившись нашвидку з його змістом, Мілон звертається до мене: - Як це гарно з боку мого друга Демеї, що він мені такого визначного гостя прислав!

23. Відтак каже жінці уступити місце, а мені велить сісти замість неї. Коли я з ввічливості завагався, він, схопивши за полу, потягнув на вільне місце: - Сідай,- каже,- сюди, бо зі страху перед злодіями не маємо більше стільців, і не можемо придбати в достатній кількості хатнього начиння.- Я сів на вказаному місці.

Тоді він почав так: - Твоя витончена поведінка і майже дівоча соромливість наводять мене на здогад, що ти людина знатного походження, і я, певне, не помилився. До речі, те ж саме повідомляє у своєму листі мій друг Демея. Не знехтуй, прошу тебе, моїм скромним житлом. Сусідня кімната - до твоїх послуг. Почувайся в нас як у себе вдома! Твоя присутність підніме повагу до нашого дому, та й ти зможеш прославити своє ім'я. Адже, задовольнившись скромною домівкою, ти суперничатимеш щодо чеснот із тезкою твого батька - знаменитим героєм Тезеєм, що, як відомо, не погордував вбогою гостинністю старенької Гекали (29).- Тут він кличе служницю й дає їй таке розпорядження; [31]

- Фотідо, візьми речі нашого гостя й занеси їх обережно в оту кімнату! Цотім принеси швиденько з комори олії для натирання, рушник і взагалі все, що потрібно, і заведи гостя в найближчу лазню. Він-бо стомився від довгої й тяжкої дороги.

24. Коли я почув таке, врахувавши скупість Мілона, і, щоб прихилити його більше до себе, кажу: - У мене все це є, бо звик мати при собі. І дорогу до лазні легко зможу розпитати. Але найбільшу маю турботу, щоб мій коник, який благополучно доставив мене сюди, був забезпечений кормом. Тим-то, Фотідо, візьми оці грошенята й купи йому сіна та ячменю.- Після того, як мої речі були складені у відведеній мені кімнаті, я пішов у лазню. По дорозі звернув на базар, щоб купити щось із їжі. Там побачив виставлену на продаж чудову рибу. Розпитую про ціну. Продавець заправив сто срібняків. Торгуюсь і нарешті купую рибу за двадцять денаріїв(30). Виходячи з ринку, натикаюсь на Піфія, свого шкільного товариша з Афін. Спочатку він досить довго приглядається до мене, а впізнавши, кидається на шию, міцно обіймає, цілує сердечно: - Мій Луцію,- вигукує,- давненько ми не бачилися! Либонь, з того часу, як попрощалися з Клітієм, нашим учителем. Що тебе сюди принесло? - Завтра дізнаєшся,- відказую,- але що це? Поздоровляю тебе з високою посадою. Бачу при тобі почет з пучками різок і сам ти в одязі, який носять урядовці.- Продовольством займаюся,- пояснює він,- я на посаді едила(31). Якщо бажаєш купити щось, можу стати в пригоді.- Відмовляюсь я від його послуг, тому що вже вдосталь запасся рибою. Але Піфій, помітивши в моїх руках кошик, починає перебирати рибу, щоб краще її розгледіти, і питає: - То за скільки ти купив