Три сили. Як виховують в успішних спільнотах - Емі Чуа

Утім претензії на скромність самі собою можуть бути перелицьованою оповіддю про вищість (найскромніших людей у світі). Ніцше — от хто направду мав відчуття вищості! Він вважав, що все християнство побудоване на зворотному варіанті зазіхання такого типу817 — на вивищенні бідних і жалюгідних для знищення аристократичної цивілізації й зрештою, її заміни сучасною демократією та рівністю всіх людей. У випадку амішів правда, можливо, десь посередині.

За Джоном Гостетлером, провідним дослідником амішів, аміші — «не дуже етноцентричні»818. Вони приймають інших, «не намагаючись судити чи навертати їх». Вони навіть не вважають себе спасенними (вони на це сподіваються, але вірити у це було б гординею)819. З іншого боку, аміші імпліцитно вважають решту Америки морально «нечистою»820. Зауваження на кшталт «коли дітям дозволяють щодня безконтрольно дивитися непотріб по телевізору, це варто вважати найбільшим злочином проти дітей» свідчать, що батьки-аміші вважають свій спосіб виховання кращим821. На певному рівні, свідомо чи ні, більшість амішів, мабуть, пишаються тим, як мало в них пихи, і вважають, що коли вони живуть просто, помірковано і працьовито, не намагаючись ні над ким вивищуватися, то стають вищими за всіх — або принаймні ведуть найкращий спосіб життя.

Проте незалежно від того, мають аміші відчуття вищості чи ні, одного вони точно не мають: притаманної Трьом силам загроженості.

Загроженість у культурах Трьох сил — це дратівлива стурбована невпевненість щодо своєї цінності чи місця у суспільстві, відчуття, що всі дії і здобутки якось фундаментально недосконалі. Ця загроженість пекуче особистісна, вона спонукає вас невпинно порівнювати себе з іншими і прагнути визнання і пошани. Саме з цього народжується голод досягнень і бажання «показати світові».

Навряд чи перебільшенням буде сказати, що основна ідея культури амішівне в тому, щоб прищепити загроженість Трьох сил. Аміші вчать вірян не перейматися своїм місцем в американському суспільстві. Вони відкидають ідею про те, що їхня значущість вимірюється американськими матеріальними цінностями. Мета не «показати світові», а радше «відмежуватися від світу». Вони успішно звертають погляд всередину, уникаючи суджень, цінностей і критеріїв успіху, притаманних решті країни822.

Ба більше, амішів якраз привчають вдовольнятися небагатьма простими речами. Вони неухильно намагаються задавити в дітях мислення, що спонукає до змагання між собою, порівняння себе з однолітками і спроб перевершити того, хто досягнув більшого823.

Наприклад, коли хлопці-аміші почали грати і вигравати у місцевій лізі софтболу, ланкастерські єпископи виступили проти: «Що як мотив — уже не відпочинок і не розвага, а дух суперництва? — запитувала одна з газет амішів824. — Що як ці команди змагатимуться на місцевих чемпіонатах, виграють першість штату і поїдуть на загальнонаціональні змагання?». Ігри з м’ячем самі собою не гріховні, але їх потрібно засуджувати, «коли вдаряти по м’ячу і ловити його вже не просто гра — коли це перетворюється на серйозне суперництво».

Звісно, аміші мають свої тривоги — про виживання, про врожай і дітей825 — однак у переважній більшості гостей аміші видаються спокійними й умиротвореними. Здається, аміші не мають жодної затаєної образи. Їм не допікає, що думають про них «англійці». Вони аж ніяк не переймаються тим, щоб утвердитися в очах американців826.

Тож аміші демонструють спосіб, у який група може оминути Три сили: релігійність дає змогу залишитися повністю поза межами системи. Як ми вже зазначали, усі найуспішніші американські групи — аутсайдери, однак це аутсайдери, які хочуть долучитися до решти або, принаймні, досягнути успіху в американському розумінні. Групи на кшталт амішів, повертаючись спиною до Америки, знаходять безпеку у своїй спільноті та вірі, придушуючи загроженість, яка змушує інших прагнути зовнішніх ознак успіху, як-от гроші, престиж і влада.

Аміші також підкреслюють, наскільки чужими є Три сили тисячолітній традиції християнського вчення, що зрікається всіх прагнень до мирського успіху і багатства. («Коріння всього лихого — то грошолюбство», «будуть останні першими», «верблюдові легше пройти через голчине вушко, ніж багатому в Божеє Царство ввійти!»827). Християни багато досягнули, навчаючи бідних шукати безпеки у вірі, любові й спасінні, а не в мирських надбаннях.

Знадобилася теологічна революція, щоб привнести Три сили у християнство. Саме така революція відбулася під час Реформації, принаймні за відомим викладом раннього протестантизму Макса Вебера. Коли це сталося, ті, хто пішов за новою християнською вірою, піднялися до вершин економічного домінування у всьому світі, зокрема в Америці.

Класична праця Вебера «Протестантська етика і дух капіталізму» про пуритан та інших ранніх кальвіністів, напевно, була першим систематичним соціологічним дослідженням виняткового успіху групи. Книжка відома тим, що починається з документального «прикметного», за визначенням Вебера, факту: протестанти здобули економічну першість над католиками у всій Європі та Сполучених Штатах828. Вебер розтлумачив цей феномен, відкривши в ранньому протестантизмі незвичну сукупність культурних рис, які, хоча й не названі тими самими термінами, зрештою зводяться до того, що ми називаємо Трьома силами.

За Вебером, позначені сильним впливом кальвіністської доктрини протестантські секти, як-от пуритани, вважали себе обраними людьми, крихітною меншиною, призначеною Господом для спасіння, а решта людства потопає в темряві й гріхах. Однак вони також слугують і вражаючим прикладом загроженості. Кальвіністська доктрина навчала, що людство не може знати, хто спасенний, а хто ні. Бог уже визначив вашу долю і жодні ваші зусилля — хороші вчинки, сповідання у гріхах, таїнства — не можуть змінити Його планів829. «Питання “Чи я обраний?” має рано чи пізно постати перед кожним вірянином і заступити всі інші інтереси. “І як я можу бути певним?”»830

Гірше того, сумніви у власному спасінні свідчили про недосконалість віри, а отже, означали прокляття. Унаслідок цього стану особистої, теологічної й епістемологічної загроженості утворилося «вчення про докази» за допомогою мирського успіху831. За мету матеріального збагачення правила не розкіш. Натомість ранні протестанти вірили, що заняття людини є або має бути її «покликанням» — роботою, яку Бог призначив їй у цьому світі832. У такий спосіб людина могла довести свою віру та обраність за допомогою наполегливої важкої праці, ощадливості, самодисципліни і, зрештою, прибутків. Головне, як казав Вебер, у тому, що «протестантська ділова людина могла виміряти свою вартісність не лише перед людьми, а й перед Богом за допомогою успішності у своїй роботі»833.

Інакше кажучи, за Вебером, успіх протестантів в Америці був успіхом Трьох сил. Причина, з якої пуритани важко працювали і відкладали гроші