зупиняє свій погляд на Харкові Кабиці, старому, але грошовитому козакові, що має репутацію людини бувалої й розумної. Його ситуація в п’єсі є ситуація Возного в «Наталці». Роля виборного Макогоненка, його друга й свата, в кухаренківській п’єсі поділена межи подружжям Цвіркунів, Борисом та Ївгою. Висватування героїні за немилого претендента, як і в «Наталці», відбувається у відсутності героя: коханець Марусин, Іван Прудкий, виїздить за Кубань «на козацьке діло» — воювати черкесів. Але його становище значно різниться від становища Петра. Він має за собою цілу аґентуру, яка в його відсутність пильнує його інтересів — брата Ілька, Пріську Притулівну, «китишного сотника» Тупицю, свого хрещеного батька і доброго генія, що, заявивши про свій намір оддати все своє майно хрещеникові, перемагає останні хитання старої Драбинихи. Нову рису в фабулі «Чорноморського побиту», порівнюючи з «Наталкою», становить дискредитація і зганьблення багатого претендента. Оборонці женихової справи приводять на очі Марусиної матері дівчину Килину, яку занапастив Кабиця, і, підпоївши Кабицю перед вінчанням, виправляють з ним до церкви замість Драбинівни Марусі занапащену Килину. П’єса закінчується поворотом козаків і з ними Івана Прудкого, який з останніми словами Марусиного співу: Ніч моя темна, а зіронька ясна, Доле моя красна і щасна! —
показується на сцені при повній козацькій амуніції.
В інших п’єсах на ту ж тему фабула все ускладнюється, а роля доброго посередника, що улаштовує щастя закоханих, ведучи їх до вінця, — стає все помітнішою.
В опереті Степана Писаревського «Купала на Івана» (написана 1838 р., видрукувана 1840 р.) справжніми героями бачимо не коханців, Івана Коваленка та Мірошниківну Любку, а їх помічника й патрона, цигана Шмагайла[29]. Сирота Любка занадто пасивна: вона тільки скаржиться, що її хотять віддати за немилого. З Івана Коваленка людина так само мало діяльна. Дізнавшися, що в його відсутності, поки він ходив на Дін (відсутність жениха і тут необхідна умова зав’язки), умерла мати Любчина, передавши дочку опіці дядька, а дядько Панько Шереперя хоче віддати його кохану за Юрка Паливоду, він сам до дії не втручається, склавши всю справу на свого відпоручника Шмагайла. Міркує, працює і кінець кінцем полагоджує справу один циган. Він переодягається з усією своєю компанією на відьом та вовкулаків; він, нагнавши жаху на Юрка Паливоду, примушує його відмовитись од Любки; він же фігурує і в ролі дружка на весіллі.
Ще одну варіацію на тему «Наталки Полтавки» маємо ми в анонімній опереті «Любка, або Сватання в селі Рихмах», що виставлялася по аматорських сценах провінції в 30—40-х рр. і якої авторство приписувалось самому Котляревському. Вісь оперети — кохання нерівних матеріальним становищем багатирського внука Грицька Рихмана та вбогої вдовиної дочки Любки. Найбільшою перешкодою на їхньому шляху стоять пиха Грицевого діда, що хоче висватати за нього «хоч горбату, та багату» головину дочку, та ще інтриґа сільського дяка, претендента на Любчине серце, що намовляє діда одружити Гриця з багатиркою хоча б силоміць. Однак усе підступство і неправда злих людей ідуть намарне. Гриць і його мати паралізують заходи дяка, погрозивши йому добитися перед громадою оддачі його в рекрути, а досвідчений і мудрий заступник Гриця Крутій знаходить спосіб упевнити діда, що Любка варта головиної дочки. Він читає писаного нібито до Любчиної матері сфальшованого листа від високопоставленого її брата — військового:
Любезная моя сестра! Тепер я з військом близ Дніпра, Держу кордони од Китаю, Та жаль, що коні не п’ють чаю.
І в результаті всі перешкоди усунено, щастя молодих забезпечено.
Щодо форми «Любка» значно відрізняється від інших оперет: вона вся написана віршем, правда, нехитрим, примітивним, злегка заправленим досить слабенькими римами. Архітектоніка п’єси не з майстерних: цілком незрозуміло, як могли таку недоладну архітектурно «Любку» вважати за твір Котляревського. В п’єсі чотири дії — супроти трьох «Чорноморського побиту» і двох «Наталки Полтавки», притому вся четверта дія (сватання) по суті зайва. Введена для етнографічної картинності, вона нічого не дає ні для дії (розв’язка уже настала), ні для характеристики дійових осіб.
З усім тим — недоладною будовою та солоденьким віршем — «Любка» має своє значення, її персонажі — Гриць, парубок добрий, не спесивий, красуня Любка («Одні брови — моє віно, / Коси темні по коліна»), Крутій, великий майстер «підступить,
