З ким і проти кого воювали українські націоналісти в роки Другої світової війни - Віталій Масловський

Далі о. Гриньох пише про те, що після катастрофи під Бродами залишки дивізії, що опинилися в Старосамбірському районі, передавали зброю підрозділам УПА. Це абсолютно не відповідає дійсності, бо чимало утікачів просто загубили під час втечі навіть легку зброю.

Під кінець зауважимо, що якою суперечливою не була ця розповідь о. Гриньоха про стосунки «українскього підпілля» з вояками дивізії СС «Галичина», він все ж таки, всупереч націоналістичним авторам, стверджує однозначно, що ОУН-бандерівців не заперечувала проти створення такої есесівської дивізії.

Коли ж 14-та гренадирська дивізія СC «Галичина» майже сформувалась, її відвідав рейхсфюрер СС Генріх Гіммлер. На жаль, В. — Д. Гайке досить примітивно подав інформацію про цю непересічну «подію»:

Гайке відзначав, що Гіммлер виступив тільки перед старшинами, але суть тої промови не подає. Зате читаємо таке:

І далі:

Гайке під кінець зауважує, що Гіммлер висловив задоволення вишколом дивізії і пообіцяв всебічну підтримку.

Така інформація про прибуття рейхсміністра і рейхсфюрера СС Гіммлера в дивізію нас аж ніяк не задовільняє, бо в ній нема основного — суті ставлення цього нацистського бонзи до затії створення «української військової формації». Думається, що Гіммлер ставився до тої формації, звично, бо в системі СС вже було чимало ненімецьких військових формувань. Нацисти були явно в цьому зацікавлені.

В Центральному державному архіві вищих органів влади (ЦДАВО) України є документ під назвою «Промова рейхсміністра Генріха Гіммлера до старшин дивізії СС «Галіцієн». Судячи з тексту, це — примітивно застенографований матеріал, при тому в скороченому, мов би протокольному, вигляді, який також не може претендувати на точний текст промови Гіммлера. Однак, наведемо з нього кілька уривків:

Таким чином, із усього цього абсолютно ясно, що рейхсфюрер СС схвалив створення такої дивізії у складі СС і залишився задоволений таким «творінням». Залишається лише втямити: чиї інтереси задовільнятиме це «гарматне м'ясо» — німецьких нацистів чи «незалежної української держави», заради якої так старалися кубійовичі та панківські?

Нещодавно появилася перед читачами книжка Тараса Гунчака «У мундирах ворога». Праця ця досить типова для пересічного націоналістичного чтива. Книжка появилася на хвилі «національного» (тобто націоналістичного!) «відродження», коли потомок есесівця з 14-ої «гренадирен дивізіон» «Галіцієн» Мирослав Глобуш, депутат Львівської обласної і Дрогобицької міської Ради народних депутатів, на мітингу 26 травня 1991 р, присвяченому відкриттю пам'ятника есесівцям цієї дивізії в селі Ясенів Бродівського району на Львівщині, заявив: «Не буде зброї — не буде демократії! Недалеко відійшли ті часи, коли повстанська куля косила більшовицьку наволоч. Якщо треба буде, вона знову коситиме!».

Ми вже зверталися до праць Т. Гунчака, коли йшлося про «Літопис УПА», укладачем якого він був. Як ідейний націоналіст із когорти «твердолобих і твердошкірих» Т. Гунчак достеменно вважає, що на підтасовці фальшивих документів можна творити не тільки «літописи УПА», але й історію українського народу!

Однак, як там не було, звернемося до «писань» того Т. Гунчака в його книжці «У мундирах ворога». В передмові автор резонно зауважує: «Дивізія Галичина, незважаючи на її не дуже значну роль у загальній розстановці сил, велетенській боротьбі, відомій як друга світова війна, залишається досить суперечливим явищем, предметом палких дискусій в. США, Канаді і навіть у Великобританії. Підставою для цих дебатів є приписувана цій дивізії участь у каральних операціях проти цивільних мешканців. Водночас не чутно жодних спекуляцій стосовно багатьох інших чужоземних (ненімецьких) підрозділів Ваффен-СС, лише українська дивізія все ще викликає інтерес, не зважаючи на те, що останній постріл другої світової війни відлунав 48 років тому…» (Виділено мною — В. М.)

Як бачите, позиція пана Гунчака дивна! Жаліючись на те, що навколо дивізії СС «Галичина» ще й досі багато розмов на Заході, він забув поцікавитись, як же думають про неї в Польщі, в Галичині, Словаччині, Штірії и Карінтії, де вона діяла. По-друге, він просто забув про рішення Нюрнберзького судового процесу над головними воєнними злочинцями гітлерівської Німеччини, де СС засуджено також за «злочин проти людства», а дивізія «Галичина» аж ніяк не була «національною», як пише в книжці, а есесівською. По-третє, замовчується, що підрозділи дивізії (незаперечно!) чинили каральні акції і проти мирного населення Польщі («бойова група Баєрсдорфа»), і на Львівщині та Тернопільщині (4-й і 5-й поліцейські полки в каральних акціях проти жителів Гути-Пеняцької, в Прикарпатті та під Тернополем), і в Словаччині (спільно з горезвісною «бригадою Дірлівангера»), і в Югославії. Нарешті, такому досвідченому досліднику, як Гунчак, повинно бути добре відомо, що дивізія лише кілька тижнів діяла під Бродами як польова (фронтова) військова частина. Весь інший час вона виконувала, по суті, каральні функції. Однак, виявляється, що пан Гунчак, все це не забув і добре знає. В післямові він, зокрема пише:

І ще додає Гунчак:

В книжці «У мундирах ворога» Т. Гунчак, по суті, йде слідом за шефом штабу дивізії СС «Галичина» В.-Д. Гайке та його книгою спогадів. Тому представимо читачам лише ті місця, які найрельєфніше відповідають на запитання: якою була дивізія СС «Галичина»?

У вступі автор подає матеріал, який беззастережно говорить про те, що українські націоналісти буквально бомбардували гітлерівське керівництво вимогами дозволити створення «українських військових формувань» у складі гітлерівського вермахту.

Зачитуємо відповідні місця: «Ідея зміни статусу України через війну належала мілітаристській організації українських націоналістів (ОУН), яку було створено у Відні 1929 року. Ця організація, якій належало відіграти вирішальну роль у другій світовій війні, ухвалила політичну програму, метою якої було створення незалежної української держави, і ця мета залишила в тіні всі інші положення. Досягнути своєї мети ОУН планувала за допомогою німецької армії, яку її керівництво вважало своїм союзником… Керівництво ОУН, зокрема офіцери, які боролися з більшовиками 1917–1921 років, було переконане в тому, що єдиний шлях до досягнення політичної незалежності пролягає через військову силу, проте водночас вітало становлення щільних робочих стосунків з німцями. Ще 23 травня 1935 року деякі з них запропонували свої кандидатури для військової служби нацистам. Це, приміром, самозваний отаман українських козаків, Іван Полтавець-Остряниця. Другий самозванець, підполковник Михайло Шуляєв, на самому початку війни у червні 1941 року запропонував свої послуги в організації українського військового підрозділу… Полковник Шуляєв (тут, раптом, автор підвищив цього авантюриста у званні — В. М.) повторював свою пропозицію двічі: 4 березня 1943 року і 29 вересня 1944 року, але безуспішно. Німці усвідомлювали, що Шуляєв не