Ніт то, москаля не здуриш. Знаєм, що ти за таке: Тут і баби не обманеш, Давно чули про тебе. Є в нас батько Цар найясніший, Він для нас найпредобріший, Ми божились для його Кров до капельки пролити, Коли треба боронити Руського царя свого.
6
Далебі, мені аж чудно, Як то став царем ся звать Бунапарт, прокляте пудло[353]. Що воно, хотів я б знать. От як цар у нас царює, З давніх предків все панує, — А то невість що таке! Деся взявся Корсиканець, Мабуть, з пекла висіканець, Піди ж, зле [воно] яке!
7
Видно, він від чорта зліший, Що так дуже зажира: Срібло, злото що миліше, Все до щенту . . . . . . . . . . . Церкви Божі обдирає, На конюшні повертає, Ламле, палить образа. Свого ж ничуть ми не чували… . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .
[13][354]
Моли Бога, що не достав списом… Чи не задрався з москальком? Показав, не бійся, спину Знать се бивсь не з прусаком! Се не німців покарати
