Українське письменство - Микола Зеров

Можна розумцю насмякать — Тільки папір давай писать.

                [18]

О Кутузове світліший, Біг тебе благословив…[355]
II Дума украинца при получении известия об окончательном занятии Польского края русским войском и учреждении порядка в нем
Стихла буря, змовкли громи, погода настала; Вже проклята земля лядська дуріть перестала. А мерзенні, сучі ляхи! що? вже вгамувались? Мабуть, добре, невгомонні, на руських нарвались. Я казав же тобі, ляше, змовкнуть, вгамуваться; Не послухав, — ось прийшлося погано квитаться. Де та воля, як ти думав дурной головою? Бач, за сеє що зробили москалі з тобою. Що ти думав, вражий сину? Чи хтів каменюки? Зась, муругий, башку збили поганій гадюке! Де ваш дядько леповатий Лелевель-поганець[356]? Не хтів їсти руськой каші, чортів вистриганець. Що й досталось вистриганцю, вашому Гельваду[357]? Аж у прусів заховався в земляную буду. Ромарина[358] вже подався до лісу, за Краков; Мабуть, здумав він одвідать зимовища раків. Де Ружицький ваш подівся? де же і Камінський[359]? Подалися, мабуть, в пекло, так як і Рибінський[360]. Чорторийський[361] де ваш дівся? чи сховавсь за грубу? Береже, знать, сучий син родимую шубу. Де ваш дівся і Хлопіцький[362]? мабуть, чорти взяли. Коли б вони йому добре всі ребра пом’яли!