Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

Закутавши рушником голову, що починала нестерпно боліти, старий розпочав маніпуляції з Дженні. Він нагрів трохи води в електричному чайнику, налив туди якоїсь рідини і, намочивши в ній ганчірку, спробував обгорнути нею черепаху. Але їй це не сподобалося. Дженні згорнулась, заховавшись у своїй шкаралупі.

Професор пробував її розгорнути, але даремно. Роздратований, він вилив усю рідину, майже зовсім гарячу, в посуд і вкинув туди черепаху.

На хвилину в нього майнула думка, що з Дженні може вийти тільки черепаховий суп… Але не хотілося про це думати, рухатись… Голова боліла дедалі сильніше. Професор приліг на канапці і так завмер, тьмяно дивлячись на Дженні. В голові їхали колеса, гули автомобілі, а час від часу хтось паче підйомним краном тягнув — брр! — важкі каменюки від скроні до скроні.

Раптом почулося якесь шепотіння за дверима. Марго, витягнувшись, підійшла до дверей. Хтось стежив за ним, напевно стежив.

Потім хтось тихенько постукав у двері. Старий мовчав, затамувавши подих. Але постукали ще сильніше, настирливіше.

Треба відчиняти! Збентежений Ролінський заметушився по кімнаті, шукаючи, чим би накрити посудину з черепахою. Постукали знову. Затремтіли руки, і рідина розхлюпалась на стіл. Але покришки він ніяк не міг знайти.

Стукіт у двері погнав старого з посудом до вікна. Ролінський схопив мокру черепаху і викинув її за вікно.

Тоді він відчинив двері — перед ним стояли Мак і Галинка.

— Татко дуже занятий, — чемно сказав Мак, тримаючи в руці піднос з якимось питвом і апельсинами, — але він попрохав нас піклуватися про вас, щоб у вас пройшов головний біль. Може, вам щось потрібно?..

— О, — підтримала його Галинка, — це ж страшенно неприємно, коли цілісінький день болить голова. У мене якось боліла всього дві години, та й то мамка казала, що я кректала, як велика жаба у болоті.

Мак поставив піднос на стіл, а Галинка поглянула навколо і потягла повітря носиком.

— Ага, — сказала вона, гладячи Марго, — ви, мабуть, учаділи. У вас тут смердить тютюном і ще чимось, немов ви запалювали оту стародавню штуку, на якій моя бабуся готувала колись для діда їсти. Як її звали? Здається, примус!

Ролінський сів на кінчик канапи, як готовий до операції хворий. А маленькі лікарі вже почували себе в його кімнаті як вдома.

— Ні, — поставив свій діагноз Мак, — у професора просто нервовий головний біль. Треба випити чогось заспокійливого, от, наприклад, валер'янки з бромом, яку передала Рая… Потім треба вам дати міцного чаю і поставити теплий компрес.

— Еге ж, еге, — заплескала в долоні задоволена Галинка, — компрес!

Вона побачила на столі посудину з якоюсь рідиною і мокру ганчірку і кинулась до неї…

— Ох, — злякано простогнав професор, — то не вода!

— Не вода?.. — зупинилась здивовано Галинка. — А що ж цс таке?

— То просто якась бурда, — сказав професор. — її треба буде вилити геть.

— Добре, добре, — сказала Галинка, цілком входячи в роль дбайливої господарки. — Мак принесе свіжої водички, а ви лягайте зразу ж і лежіть собі спокійно. Я все, все зроблю.

Мак побіг з чайником по воду, а Галинка почала умовляти Ролінського лягти на канапу.

— Ну, дідусю, хороший, лягайте. Я вас прошу! Ви ж мене вилікували, от і я вас вилікую!

Вона взяла старого за руку і своєю ніжною ручкою погладила його шершаві від хімічних дослідів руки. Золотий кучерик майнув униз і зачепився за ґудзик на піджаку професора. Галинка засміялась і відчепила кучерик, але відразу ж докірливо похитала головою:

— Ох лишенько, ґудзик же зовсім відривається. От я його пришию, обов'язково. Мак, ти поставив воду?.. Так, будь ласка, принеси мені голку з ниткою.

Розчулений дитячою ласкою, Ролінський ліг на канапу. Галинка швидко налила у склянку принесений Маком міцний чай і сіла на кінчик канапи.

— Я вас напою чаєм, — цвірінькала вона. — Ні, ні, не підводьтесь. Я не обіллю. Я діда завжди пою, коли він хворіє. Не хочете? Ні, ні, це обов'язково треба. Отак! Розкривайте рот. А знаєте, я така весела, така весела! Мак дзвонив двічі до лікарні, і йому сказали, що лікарі випробували щось таке дуже хороше, і дід уже одужує. Хто?.. Та мій же дід, Омелько. Вам полегшало? Бачите, у вас і очі стали кращі, а то були, тільки не ображайтесь, як у нашого барана, коли він був хворий.

Мак приніс голку з ниткою. Компрес уже був готовий, теплий і волохатий, з купального рушника. Він ласкаво обгорнув голову професора. У пляшечку полились краплі.

— Будь ласка, Миколо Івановичу, випийте ці крапельки і тоді засніть.

Ролінський випив чаю з ложечки, а потім і запропоновані ліки. Він обернувся на покірну, слухняну дитину.

— А тепер я потихеньку пришию ґудзик, я тихесенько… А ви подрімайте. Ми ж собі, як миші.

Зігрітий теплим компресом, професор заспокоївся. Він з цікавістю стежив за Галинчиними пальчиками, що так вправно пришивали ґудзик. Було затишно і тихо. Марго замуркотіла у ногах. Галинка поправила компрес, її тепла рука затрималася біля його чола. Ось дівчинка обірвала нитку. І стулилися втомлені професорові очі.

— Засніть, дідусю, — почув він.

І далеко одсунулися всі думки, болі. Після багатьох безсонних ночей, заколисаний дитиною, Ролінський заснув міцним, як дитина, сном.