Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор невідомий - Народні казки

Каже він:

— Добре.

— А що би ти хотів, аби тобі ліпше було?

— Та хотів би ще бути папою римським.

— Буде так, як хочеш.

І запросили всіх владик на собор, і впала така рада, і видвигнули цього владику на папу римського. Уже він на цілий світ владика над усіма владиками, над усіма попами, і їздить він уже не парою коней, а повозом, і штири пари коней в нім.

І стрічає його одного разу той чоловік з бородою.

— А що, — каже, — чоловіче, добре тобі?

— Так добре, що добре.

— А що би ти хотів, щоби тобі було ще ліпше?

— Та ще би, — каже, — хотів бути Богом.

А Бог тоді сказав так:

— Як хочеш бути Божком, то носи глину мішком.

Та й зникло все: і добро, і повага, і слава. Лиш мішок у нього лишився з глиною і більше нічого.

Як чоловік до Бога мандрував

У Лаврові були біскупи й князевичі, і там вони у дзвін дзвонили, відправляли Службу Божу. І веліли вони постити, щоби Господь відвернув тоту кару — татарів — від нашої України.

А оден чоловік з нашого села ходив там на Службу Божу. І казали біскупи всім людям:

— Люди, моліться і постіть!

Той чоловік не мав дітей, тільки жінку. І обоє з жінкою їли тільки вівсяні коржі і студену воду пили. Цілий рік так постили.

Він чув, що Ісус Христос преобразився на горі, але не знав, на котрій. А знав, що тут суть гори Карпати і полонини.

— Певно, тота гора там. Піду до Господа, жеби мені заплатив за тото, що я постив.

І на самі свята, на празник, встав до дня, щоби ще не видно було, вбрався, обувся в ходаки і білі онучі, як то було колись, і пішов горі горбом аж у Боберку. А в Боберці вже розвиднілося. І там єдна дівчина йшла по воду, вона його запиталася:

— Чоловіче, де ти йдеш?

– Іду на Оливну гору, аби Ісус Христос мені заплатив, що я постив цілий рік.

— Йой-йой, як будете говорити з Господом Богом, запитайте, чому ми не віддалися. Нас є три сестри, і всі дома сидимо, заміж не вийшли. Чому то таке є?

І він іде далі. А там уже людей нема, ще не заселено. І так він ішов, ішов і зайшов до ріки Сяну. Визуває ходаки, бере під пахву, бо треба йти через ріку, та чує голос:

— Чоловіче, де ти йдеш?

Він обернувся — ніде нікого не видно.

— Я, ріка Сян, питаю тебе: де ти йдеш?

— Я йду до Господа Бога за платнею, бо я цілий рік постив.

— То запитайся і за мене. Я ріка Сян, і в мене риби немає. Усі ріки мають, а я не маю. Запитайся в Господа Бога, чому в мене риби нема.

— Добре, я запитаюся.

Іде він далі, і вже смеркається. «Де мені переночувати ту в лісі?» Виліз на гору. А там заходили з Боберки селяни, накосили і наклали великий оборіг сіна. Він виліз на той оборіг і ліг спати.

А вночі щось ходить по оборозі і бере сіно й мече вниз. І прийшло до нього, і взяло його в лаби, і хоче його кинути. А він як напудився і як руками бухнув — воно впало з оборогу на землю.

Він не спав ніч, бо боявся. Устав рано, дивиться, що то падало. А там медвідь розірваний лежить. А то за тим медведем дикі свині гнали, а він утік на оборіг і метав на них сіном. Він не знав, що там чоловік є. Як медвідь упав, його свині розірвали.

Рано встає він і лізе горі тою горою. Виліз на гору і зачав молитися Богу. Чує, десь дзвін дзвонить, і красно сонце гріє, красний день, хмарки ніде не видно. Думає він собі: «Певно, біскупи йдуть у Лаврові на Службу Божу, та дзвони дзвонять». Він прислухається, а то ангели на небі відправляють Службу Божу. Він упав лицем до землі та й слухає, як ангели відправляють: «Благословенне царство небесне Отця і Сина, і Святого Духа, всегда, і нині, і прісно, і во віки віков. Амінь».

– І що ти, чоловіче, просиш? — питають ангели з неба.

— Я постив цілий рік. Прийшов за платнею.

— Маєш позаду себе два бички червоні молоді. Оглянися й увидиш.

Обернувся — є бички. А він каже:

— Зустрів я дівчину, їх три сестри суть. Веліла мені та дівчина іспитати вас, чому вони не виходять заміж.

— Тому, що обсміюють людських парубків. Скажи їм, най покаються.

— А ще я йшов через річку Сян. І та річка веліла спитати, чому немає в ній риби.

— Скажеш тій річці Сян: тому не має риб, що ніколи нікого не втопила.

Він бере ті бички й жене. А голос ангельський повідає:

— Як будеш повідати ріці Сян, що нікого не втопила, щоби повів на тім боці, як перейдеш ріку, бо вона би тебе втопила.

Чоловік ще далеко бички жене, а Сян кричить:

— Гей, чоловіче, чи питав Господа Бога, чому я не маю риб?

А він повідає:

— Питав.

— То кажи.

— Зажди, поки бички не напою, бички хотять води.

Напоїв бички.

— Та кажи.

— Бички будуть пастися на тім боці, а я буду тобі повідати.

Перегнав бички і каже Сянові:

— Тому, що через тебе ходять вовки, медведі, і ти нікого не втопив. Тому не маєш риб.

А Сян каже:

— Е, коби ти був мені це на тім боці сказав, то я би був тебе втопив.

І жене він бички домів.

А тоті бички в Різдвяні свята до нього говорили. І він людям помагав, усім людям робив, бо люди не мали бичків. І тоті бички навчили його, як бульбу садити: щоби садив не колом, як садили наші предки, — пробив колом діру і верг бульбу, — а під плуг. Треба землю виробити, файно виорати і за другою скибою садити, не за першою. І він, як посадив бульбу коло ріки за другою скибою, то така бульба вродилася, що приїздили польські пани аж з Кракова дивитися на ту бульбу.

Та на старість померла його жінка, а бички відки прийшли, туди й пішли. А він пішов до Лаврова межи князі і межи біскупи. І записав тоту хатину і поле на Боже, і помер.

А церкви в тім селі не було, і люди задумали будувати церкву. І