Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор невідомий - Народні казки

Ішов лісник на полювання. Слухає, щось у яру йойкає. Він дивиться, а там лежить дівчина побита.

— Врятуй мене, — говорить вона, — я тебе за це нагороджу.

Лісник приніс її додому, а жінка його почала дуже сваритися.

— Нащо ти несеш мені до хати трупа?!

— Вона мене дуже просила, і я не міг їй відмовити. Вона нас за це нагородить.

Дівчина сказала, щоби її ґаздиня покупала, а воду не виливала. Ґаздиня скупала дівчину і воду не виливала. Вони переночували ніч, рано дивляться, а в хаті дуже ясно, дуже красно стало. Замість води було золото.

Дівчина видужала, була вже здорова. Ходила по хаті і гроші за нею сипалися. А як сміялась, золоті квіти з писка вилітали. Як плакала, з очей капав діамант. Вони розбагатіли і дуже любувалися дівчиною. Лісник поставив коло хати золоту браму. Його дім був весь у золоті.

А її чоловік поїхав на полювання і в лісі заблудив. Не знав, як вийти з того лісу. Прив’язав коня і поліз на дерево, дивиться, в лісі стоїть хата і велика ясність коло неї. Він зліз із дерева і пішов у той напрямок. Заходить до хати і проситься на ніч. Лісник його прийняв. Коня поставив до стайні. Зайшов молодий чоловік до хати і сів коло стола. А та дівчина була в другій хаті, і двері були відхилені, вона сиділа коло стола й читала якусь книжку, до чогось дочиталася і засміялася. І з писка вилетіли золоті квіти. Вона ті квіти швидко позбирала в свій фартушок. А чоловік на то дивився. Він же з такою дівчиною женився!

А вона як подивилася на нього, відразу його спізнала. То був її чоловік. Він запитав у лісника, що то в нього за жінка. Чи може він з нею поговорити? Лісник почав розказувати про все. Розказав, як він її знайшов. І сказав лісник дівчині:

— Цей чоловік хоче з тобою щось говорити.

— Може зайти, — сказала вона.

Чоловік почав з нею говорити, почав жартувати, щоб вона засміялась. Але вона не сміялась. І говорили вони далі, і вона йому розказала, як тото все було. Що тота лиха жінка її вбила і затягла в ліс.

— Нащо ти поїхав, а мене лишив?

І він їй сказав:

— Перше їде молодий з дружками. Я не сподівався, що може бути така пригода.

І забрав він її з собою до своєї хати. А тоту другу з її матір’ю засудили до смерти. Прив’язали їх до коня і пустили в степ. І вони там пропали.

Як чоловік до Бога мандрував

Дерево до неба

У давні часи жили в одному селі двоє бідних людей. Старенькі були, без дітей, без помочі. Дідик був добрий, чемний, чесний, любив помогти другому, порадити, а жінка його була страшно паскудна баба. Не міг чоловік з тою жінкою ніколи ні доробитися, ні до ладу прийти, ні поваги не знав, ні доброго слова не чув. Він завжди молився і просив Бога:

— Боже, забери мене до себе, щоби я вже був спокійний на тім світі, бо я не можу терпіти нестатків і такого сімейного життя.

Одної ночі він ліг на сіні спати і приснився йому сон, що в нього в хаті через стелю, через солом’яний дах буде рости велике дерево. Щоби він його не пробував рубати, бо то буде дерево його щастя. По тім дереві він може полізти до раю і попросити собі в Господа Бога те, що він хоче, і Бог дасть йому за його доброту.

Устав він рано, увійшов до хати, а жінка каже:

— Чоловіче, чудо й диво перед хатою — росте дерево! Треба вирубати його або викопати з корінням. Що за порядок, що серед хати росте дерево?

А він відповідає їй:

— Жінко, послухай мене, не рухай це дерево. Це дерево буде для нашого щастя. Ми станемо багатими, будемо все мати.

Баба воркотить і воркотить щоднини, щоби то дерево знищити, а дід просить не рухати його. І те дерево росте не на дні, а на години. А з самого низу ростуть гіллячки, і можна дуже легко добиратися по них вгору.

Виросло те дерево, і одного доброго дня сказав дід:

— Жінко, я йду видіти, що там є нагорі.

Поліз дід угору, нема його й нема. Нараз злазить і каже:

— Я вже був під небом. Але не йшов на небо, бо хочу чути, що ти скажеш, хочу знати, що ти хочеш, бо ти мене будеш потому знов посилати, а я не зможу, не в силах буду знов лізти.

Вона каже:

– Іди до Бога й проси його, щоби ми стали багачами. Доки нам бути в цім нещасті, в цій нужді?

— Добре, — каже він, — я лізу.

І поліз він по тім дереві. Вже не видів добре, куди лізе, а ліз. Виліз на небо. Бог його зустрів файно, утворив царські двері і каже:

— Ну, що ти хочеш, чоловіче добрий? Що ти в раю собі жадаєш? Хочеш лишитися тут, у раю, чи хочеш мати добре життя на землі?

А він каже:

— Я хочу видіти, як поставиться до мене моя жінка, як я стану багатим. Бо вона мене дуже збиткує.

— То що жадаєш?

А дід каже:

— Хотів би бути багачем. Щоби в мене гавкали пси у дворі, щоби в стайні рикала худоба й іржали коні на пасовищі, щоби в мене поля були великі і щоб робили на них люди, щоби в мене були слуги, щоби я мав у що файно вбратися, щоб стіл був застелений з їдою, щоби я хоч трохи на своїм життю відпочив.

– Іди додому. Нім ти злізеш з цього дерева, то все в тебе буде.

Ліз він у долину чи день, чи два, чи три — довго ліз, бо він уже немічний був. Ще не доліз, подивився в долину — його хати нема, а дерево з великого дому росте. Він спустився туди — пси гаркають, панські, великі пси, на дротах поприсилювані, слуги бігають поперед хати, жінка його, вбрана в дорогу селянську одежу, ходить там. У холоді під деревом чекає на нього застелений стіл, і все злагоджено на нім. Там коні пасуться, там худобу доять жінки, там орати йдуть у поле. Кругом чорніються виорані поля.