Біблійні казки. Казки та легенди про святих - Автор невідомий - Народні казки

Закусили й пішли.

На другий день він знову сховався на ніч. Коли се приходять два мужики — так собі, не бідні й не багаті — в чистому одінні, запалили свічечку, положили окраєць хліба й закусюють.

Летить янгол.

— Народився, — каже, — Господи, хлопчик, яке ти йому щастя дариш?

— А таке, — каже, — в якому це я сьогодні перебуваю.

От на третій день приходе два старці, розмочили сухарики і їдять. Летить янгол.

— Народився, Господи, хлопчик, яке ти йому щастя дариш?

— А таке, — каже, — в якому це я сьогодні перебуваю.

Янгол же полетів, а той з печі та впав перед Господом:

— Яке ж, Господи, ти мені щастя даруєш? Даруй мені таке, як ти був в перший день.

— А чом же ти, — каже, — тоді не показувався?

Той стоїть, плаче.

— Не плач, — каже, — єсть у вас на селі Дроба, — то сватай її. У неї батько багач, то він за нею усе дасть. Та гляди, як будеш хазяїном і будуть в тебе питати: чиє се майно, то кажи: Дробене.

Поблагословили й пішли. От став він Дробу сватати, люди сміються: дивись, який парубок гарний, а таку корову сватає. А вона була там така погана, ряба, за те її і Дробою прозвали, ніхто, навіть найбідніший і той не хотів сватати.

Відгуляли весілля, живуть рік, другий, третій, став він першим хазяїном на все село. Тільки хто не спитає його: «Це ваше?» — він каже: «Ні, Дробене».

А там пожив у добрі ще кілька літ та й йому набридло — що, дума, все Дробене та Дробене. Тепер нехай уже це буде моє, а це Дробене. А тут як насунула туча, дощ, град — вибило якраз те, що він назвав своїм, а те, що назвав Дробеним, ще лучче красується.

— Хай же воно все до віку буде Дробене! — сказав.

Бог навчає жінку прясти

Іде Господь, а чоловік в кожусі в полі оре.

— А що се ти в кожусі ореш? Тепер і в сорочці жарко.

— Е, — каже, — нема в мене сорочки, жінка ніяк не напряде.

— Ходімо, я навчу.

— Коли б то!

Бог і навчив його жінку: в понеділок пряди, в вівторок пряди, в середу пряди, в четвер пряди, в п’ятницю помотай, в суботу помий, помаж та і спати ляж.

І так воно від віків, і кожен християнин знає, що в п’ятницю прясти не можна.

Як Бог нагородив бідного чоловіка

Був собі дуже бідний чоловік, і було в нього шестеро дітей. А тут так трапилось, що й сьоме на світ прийшло. От жінка й каже своєму чоловікові:

— Візьми, чоловіче, сокиру та йди на заробітки, бо нема чим і в хрест дитину ввести.

Чоловік узяв сокиру й пішов. Іде він день, іде другий, іде третій, уже забився в пущу таку велику, що ніяким способом не виб’ється з неї. Коли дивиться, аж іде чоловік, такий старий та сивий. От дід і питає:

— Куди ти, чоловіче, йдеш?

— На заробітки йду. Прийшла на світ дитина, та нічим у хрест увести.

— Рубай, — каже, — чоловіче добрий, оце дерево. Я тобі заплачу.

Ото той чоловік рубав три дні. Тоді дід набрав жменю срібла і дав йому. А це був Бог. Забрав чоловік гроші, подякував за роботу і пішов додому.

А Господь Бог зробив так, що його жінка ввела у хрест свого сина. Уже він і виріс, уже вона його й оженила. Дав-таки Бог, що вона розбагатіла й поставила дім на три поверхи, сина в дорогу посилає.

А чоловік зайшов у крайню хату та й питає, де б тут переночувати дорожньому чоловікові. Це було те саме село, звідки й він був, тільки він не пізнав. Усе перемінилось: і вулиці, й хати, — так-то Бог дав!

– Іди, — кажуть, — от-от у нас на селі є багата жінка, вона всіх приймає: і багатого, і бідного. Нагодує й одежу дасть, як у кого нема.

Ото він і пішов селом шукати, аж дивиться — стоїть дім на три поверхи, такий самісінький, як йому розказували. Він і зайшов.

Жінка його так привітала, наставила вечеряти, що тільки в неї було. Після вечері послала йому постіль, поклала як слід. Не пізнає, що це її рідний чоловік, а чоловік її зразу пізнав, та тільки не признається. А далі думав, думав і питає:

— Чи ти знаєш, жінко, як мене зовуть?

— Бог тебе знає, чоловіче добрий! Ти чоловік дорожній, як я можу знати!

— Як? — каже. — Ти мене не знаєш? Я ж твій чоловік!

— У мене, чоловіче добрий, чоловіка нема вже тридцять три роки. Як у мене прийшов на світ цей син, чоловік пішов на заробітки і Бог його знає, де він і дівся.

Тоді чоловік назвав її, назвав себе і розказав їй, як вона його із сокирою послала на заробітки. І як він тридцять три роки рубав у пущі і думав, що він три дні робить.

Тоді вони разом стали поживати те добро, що їм Бог дав. Ті гроші, що він додому в жмені приніс, ніколи не зменшувалися. Купить він що на них, хоч би карбованців на сто, — все гроші цілі у нього. І дітям, і внукам його ще залишилося.

Казка про коваля

В однім селі був дуже цікавий коваль, бувало, як вистругає плуга, рало, сокиру або скує воза, то — на чудо, аж сміється. А ще треба знати, же він був дуже гордий, казав себе величати: «майстер над майстрами». От одного разу він зі своїми наймитами робить в кузні, аж то йдуть три старці і заходять до кузні. Стали вони на порозі і кажуть:

— Будьте ласкаві, майстре, подайте нам.

Розсердився коваль на старців за те, що не назвали його «майстром над майстрами», і каже до них:

— Знайте, що мене все село і вся околиця зове «майстром над майстрами», а ви, обдертуси, зовете мене тільки майстром, пам’ятайте, щоб я не чув од вас того більше.

— Ну, коли ви такий майстер, що кажете величати вас «майстром над майстрами», — каже оден старець, — то, будьте ласкаві, скажіть нам, що ви умієте робити?

Розсміявся коваль і каже:

— Жеби-сь знав, що я умію все робити.

— А з старого молодого ви можете зробити?

Ще гірш засміявся коваль, — аж за живіт взявся, та й каже:

— А може, ви, приблуди, зумієте зробити таку штуку?

— А чому ж ні, зробимо.

— Ану, зроби.

Якраз в ту пору проходив