Комедії - Арістофан
Не зважай, усе вище та вище лети.
160 Простирай, розминай свої крила прудкі.
Навпростець мене мчи до небесних осель.
Лиш, гляди, не вишукуй усяких гидот
І забудь на цей час про щоденний свій харч.
(Дивиться на землю).
Гей, а хто там присів у Піреї в кутку,
Біля дому повій спорожняти живіт?
Ти погубиш мене. Закопай хоч той скарб
І землею обсип, і як слід притопчи.
А тоді чебрецем ще той горбик засій,
І олію розлий запашну, бо якщо
170 Упаду я з жука, то хіоський народ
П'ять талантів заплатить по смерті моїй.
А в усьому твій зад буде винний.
Жук швидко піднімається вгору.
Ух, страшно стало! Це вже непереливки!
Гей ти, біля машини! Не старайся так,
Бо в животі неначе похолонуло.
Якщо не схаменешся — накормлю жука!
Жук підлітає до «Олімпу».
Здається, до безсмертних наближаємось.
Авжеж, ось бачу я палати Зевсові.
Хто воротар у Зевса? Відчиняй мені.
ЕПІСОДІЙ ПЕРШИЙ
Гермес
(виходить на оклик Трігея)
180 Звідкіль тут дух людини?
(Побачивши жука).
Гей, це що таке?
Мара якась, Геракле!
Трігей
Буйногривий жук.
Гермес
Негіднику, зухвальче, безсоромнику,
Мерзотнику мерзенний, наймерзенніший!
Ти як сюди добрався, гей, пройдисвіте?
А як тебе хоч звати?
Трігей
Зви Пройдисвітом.
Гермес
А звідки родом будеш?
Трігей
Із Пройдисвітів.
Гермес
А батько твій?
Трігей
Мій батько? Із Пройдисвітів.
Гермес
Помреш, клянусь Землею, або скажеш нам,
Звідкіль прийшов і як ти називаєшся.
Трігей
190 Трігей я, виноградар із Афмонії.
З доносів не живу я, ні з сутяжництва.
Гермес
Чого ж прийшов ти?
Трігей
Ось м'ясця приніс тобі.
Гермес
(лагідно)
Кудою ж це, бідненький?
Трігей
Бач, одразу я
З пройдисвіта — бідненький. Ну й ласун же ти!
Гаразд, поклич-но Зевса.
Гермес
Легко мовити —
Нема вже тут ні Зевса, ні богів нема:
Ще вчора всі поспішно звідси вибрались.
Трігей
На іншу землю?
Гермес
Землю?
Трігей
А куди ж іще?
Гермес
Далеко. Під склепіння неба злинули.
Трігей
200 д ти чого стовбичиш, наче палець, тут?
Гермес
Та ось начиння їхнє допильновую:
Ті дзбаночки, і кухлики, й тарілочки.
Трігей
А що, місця обжиті вже набридли їм?
Гермес
На греків розгнівившись, небожителі
Війні охоче місцем поступилися.
Нехай, мовляв, товче їх аж донесхочу.
Самі ген-ген знеслися, щоб не бачити
Тих міжусобиць ваших і не слухати
Благань і скарг постійних та набридливих.
Трігей
210 А чим же так безсмертним ми дошкулили?
Гермес
А чом до бійки лізли, хоч не раз боги
Робили перемир'я, але варто лиш
Спартанцям хоч би трішки переважити —
«Дамо, — горлають, — перцю тим афінянам,
Близнятами клянемось!» Хай лиш верх беруть
Афіняни, а Спарта хоче миру вже —
Тоді афінян чути: «Ні, не вірте їм!
Афіною клянемось, — нас обдурюють!
Вони не раз ще прийдуть ради Пілоcу».
Трігей
220 Немов і справді чую співвітчизників.
Гермес
Тому я сумніваюсь, чи побачите
Колись богиню Миру.
Трігей
Ну, а де ж вона?
Гермес
Сам Полемос в печері ув'язнив її.
Трігей
В якій печері?
Гермес
Там, внизу. Ще й брилами
Він привалив до верху, щоб ніхто звідтіль
Не вивів полонянки.
Трігей
А скажи мені,
Що з вами він робити наміряється?
Гермес
Того не знаю. Але стій… Учора він
Притяг під вечір ступу дивних розмірів.
Трігей
230 А що це він затіяв, як ти думаєш?
Гермес
Міста товкти в ній хоче. Ну, пора мені.
Здається, він надходить: шум оглушливий
Зсередини розлігся.
Трігей
Ой, біда мені!
Ану, дам ходу звідси. Наче й сам я чув
Глухі удари ступи войовничої.
ЕПІСОДІЙ ДРУГИЙ
З'являється Полемос з величезною ступою в руках.
Полемос
О смертні, смертні! Горе вам, страждальники!
Ух, і заниють зараз ваші щелепи!
Трігей
(заховавшись)
Владико Фебе! Це ж не ступа — жах один!
І Полемос, як гляне — кров стинається.
240 Так ось хто нас постійно переслідує —
Страшний, що всіх на землю ницьма кидає.
Полемос
(нахилившись над ступою)
Спартанці часникові, о нещасні ви
Стократно й многократно, вам — кінець уже!
(Кидає в ступу часник).
Трігей
(до глядачів)
А наша хата з краю. Нам і байдуже.
Не ми в біду попали, а лаконяни.
Полемос
Мегаро, гей, Мегаро! Я й тебе умить
Зімну, стовчу в цій ступі, в порошок зітру.
(Кидає цибулю).
Трігей
Гай-гай! Ото Мегара буде плакати,
Пекучими сльозами заливатися!
Полемос
250 Тепер на тебе черга, гей, Сициліє!
(Кидає сир).
Трігей
Таку країну та й оберне в місиво!
Полемос
Ану, ще меду піділлю аттичного.
(Доливає меду).
Трігeй
(перелякано)
О ні, благаю, тільки не аттичного,
Чотири ж він оболи нині коштує!
Полемос
Гей, Постраху, — до мене!
Пострах
Ось я. Слухаю.
Полемос
(тицяє йому кулаком у ніс)
Забув, чим пахне? Чом без діла швендяєш?
Трігей
Ну й кулачина!
Пострах
(плаче)
Ой, не бий, хазяїне!
Трігей
(сам до себе)
Невже цибулю взяв у жменю Полемос?
Полемос
Товкач мені потрібний. Ну, чого стоїш?
Пострах
260 Ми тут лиш від учора… Не придбали ще.
Полемос
Тоді мерщій — в Афіни. Там позич його.
Пострах
Еге ж, біжу, щоб знову не заплакати.
Трігей
(до глядачів)
Людці, людці мізерні, що тут діяти?
Загроза явна, бо, як тільки вернеться
Він з товкачем, то зразу сяде Полемос
Міста дробити в ступі запопадливо.
Хай згине, Діонісе, посланець його!
Вбігає Пострах.
Полемос
Гей, ти!
Пострах
В чім річ?
Полемос
Позичив?
Пострах
Лихо трапилось:
Пропав товкач афінський, шкіряник отой,
270 Що всю Елладу м'яв і перемішував.
Трігей
О владарко Афіно, як доречно він
Сконав на благо міста! Аж не віриться,
Що вже нам не заварить каші свіжої.
Полемос
То гайда в Спарту, пошукай там іншого!
Та швидко!
Пострах
Ну аякже.
Полемос
Не барись мені!
Трігей
(до глядачів)
Ой люди, що то буде? Це ж не жарти вже!
Якщо в самофракійські таїнства хто з вас
Посвячений, то саме час молитися.
Щоб посланець, упавши, ногу вивихнув.
Пострах
(прибігає
