Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

португальцями виявилося спрощеним завдяки тому, що ця територія була заселена представниками однієї індіанської сім’ї, які з півночі на південь розмовляли однією і тією самою мовою. Єзуїти швидко вивчили, одомашнили й у деяких місцях пристосували цю мову до правил класичного синтаксису. Вона повинна була слугувати засобом спілкування з іншими народами країни, незалежно від касти, до якої вони належали. Усе дає підстави думати, що в своїй експансії уздовж узбережжя португальці завжди з невеликим відставанням йшли за великими міграціями народності тупі. Доведеним фактом можна вважати те, що протягом усього колоніального періоду португальці зупинялися на території, яка перед цим була окреслена зазначеними міграціями.

Здається, що заселення узбережжя племенами тупі-гу­а­рані відбувалося відносно нещодавно, коли до бразильських берегів прибули перші португальці. Один сучасний американіст уважає це довершеним фактом, імовірно, починаючи з XV століття. Дійсно, за часів Ґабріела Суареша, тобто наприкінці XVI століття, спогади про вигнання тупі до сертану з Баії були настільки живі, що тогочасний історик зміг передати нам навіть найменування народності «тапуї», землі яких пізніше були завойовані тупінаі та тупінамба. Вже після початку португальської колонізації спостерігалася нова експансія тупі, яка цього разу сягнула Мараньяну та берегів Амазонки. Капуцинський чернець Клод д’Абевіль[193], який мешкав у Мараньяні в 1612 році, особисто познайомився з деякими свідками першої міграційної хвилі тупінамба до цього району. Метро[194] вважав, спираючись на вагомі підстави, що зазначена міграція відбувалась у період між 1560-ми та 1580-ми роками[195].

Думка про те, що завоювання прибережної смуги племенами тупі відбувалося незадовго до прибуття португальців, здається, підтверджується досконалою культурною ідентифікацією всіх мешканців узбережжя, оскільки вони, за словами Ґандаву[196], «хоча й були розділені та серед них були різні народності, усе ж таки за своїми умовами життя, звичаями і язичницькими ритуалами усі вони подібні»[197].

Змішуючись з основним язичницьким населенням узбережжя, чиї землі вони зайняли, або ж відтісняючи його у сертан, португальці успадкували багато притаманних цьому населенню ворожнечі та відчуження до інших племен. Останні, не тупі, а «тапуіа», цілком ігнорувалися протягом усього колоніального періоду, і про них ходила велика кількість легенд і найфантастичніших чуток. Показовим є те, що португальська колонізація не змогла ствердитися або досягти значних успіхів поза регіонів, які раніше були заселені індіанцями, що розмовляли загальною мовою. Можна сказати, що вони підготували ґрунт для португальського завоювання. Там, де в експансії тупі з’являлися лакуни, там переривалася також і біла колонізація, за винятком дуже рідких випадків, таких як із племенем гояна в Піратінінзі, яке за часів Жуана Рамальйо[198] вже було на шляху до поглинання народністю тупінікін, або ж як із племенем карірі із сертану, розташованого на північ від річки Сан-Франсіску.

Узбережжя Ешпіріту-Санту, ці «ситі обшири», за словами Вашку Фернандеса Коутінью, а також південна частина Баії, колишні капітанства Ільєус і Порту-Сегуру, опинилися майже повністю поза сферою інтересів португальців лише тому, що саме в цих регіонах незабаром відкрилися величезні прогалини в поселеннях тупі, яких витіснили споконвічні місцеві мешканці. У своїй «Історії Бразилії» Хандельманн[199] навіть писав, що за винятком верхів’я Амазонки це була найменш заселена зона в усій імперії. Він дивувався, що через триста років колонізації між бухтою Всіх Святих і бухтою Ріо-де-Жанейро ще існував настільки дикий і погано розвинений регіон. В Ешпіріту-Санту для збереження нечисленних населених пунктів португальці заохочували штучні міграції прибережних індіанців, які б захищали їх від нападів інших племен. Тільки у ХІХ сторіччі завдяки старанням Ґвідо Томаса Марльєре[200] була розпочата християнізація тих, кого можна вважати останніми нащадками жорстоких айморів з берегів річки Досі, які за інших часів були справжнім бичем європейських поселенців.

Отже, осідаючи на місцях, раніше заселених індіанцями, які розмовляли мовою абаньєенга, португальці майже нічого не знали про тубільців сертану, які розмовляли «іншою мовою» (як називає їх отець Кардін