Українське письменство - Микола Зеров

видавництва, пок. Самійленко уложив, як каже О. К. Дорошкевич, «план своєрідної антології з своїх поетичних творів, розподіливши їх на вісім груп і акуратно перенумерувавши» (цей план подано в примітках, стор. 221—222 рецензованої книжки). Завданням автора тут було «підійти з старим запасом до нового читача», тому й назви для різних груп поезій він підшукав «бойові», «ударні»: «Україна за царизму», «Царизм і бюрократія» і т. п. Цей розподіл О. К. Дорошкевич і залишив у редактованій книзі, відкинувши одну лише рубрику «Ямби» і трохи змінивши назви інших. От цей поділ: І. На загальні теми. Антологія, лірика. II. Україна за царизму. III. Царизм і бюрократизм. IV. Українські патріоти, галицькі москалефіли. V. Сатиричні поезії на різні мотиви. VI. Поезії, присвячені громадським діячам. VII. Переспіви з чужих поетів. Не можемо цей розподіл назвати цілком щасливим: не кажучи про невиразність деяких назв (що промовляє, напр., така: «На загальні мотиви»?), про зайву дріб’язковість групування поезій, — в книзі слабо виділяються справді характерні для Самійленкової творчості жанри. Гадаємо, далеко краще було б, коли б редактор книги відмовився від плану, що залишився йому від автора (тим більше, що автор не так уже добре орієнтувався в потребах нового читача, як це визнав сам О. К. Дорошкевич), — і розбив весь поетичний набуток Самійленка приблизно на такі характерні та чіткі, що самі собою напрошуються, відділи: І. Лірика (елегії, медитації). II. Ямби (залічуючи сюди всю творчість «музы пламенной сатиры»). III. Легка сатира (віршові фейлетони, куплети, поезії під Беранже з рефренами). IV. Переклади з чужих поетів.

Стаття О. К. Дорошкевича, приложена до книжки, широко закроєна і оперта на розмаїтому, ґрунтовно розглянутому матеріалі. В ній знаходимо ряд цікавих біографічних деталей, докладне, хоч інколи, може, засуворе, змалювання шарів української молоді 80-х рр. і нарешті цікаві літературні зіставлення, здебільшого нові й свіжі, що з’ясовують генезу Самійленкової манери (Лєрмонтов, фейлетони Некрасова, російська громадська поезія 60—70-х рр. і т. д.). З дрібних огріхів принотуємо три: і) ім’я Олексія Толстого в списку російських «парнасців» 30-х рр. (ум. р. 1875 і від «Парнасу» був досить-таки далекий), 2) трактування восьмистопових хореїв Самійленкової «Шкоди», як пародії на «зміст» і «метрику поважного гекзаметра», і, нарешті, 3) характеристику Барб’є і Беранже, як сатириків імперії, що, може, й вірно деякою мірою відносно Беранже, сучасника Наполеона і реставрованих Бурбонів, але зовсім не вірно відносно Барб’є, що, як поет сатиричний, належить сливе виключно 30-м рр. XIX століття.

Наприкінці слід відзначити старанну роботу редактора над текстом, примітками та доданим до приміток бібліографічним покажчиком.

1926

Автобіографія{155}

Народився в м. Зінькові, на Полтавщині, в сім’ї учителя городської (по статуту 1872 р.) школи, 14(26) квітня 1890 р. Освіту здобував: з 1898 по 1900 р. в Зіньківській двокласовій міській школі; з 1900 по 1903 р. (4.ХІ) в Охтирській, з 1903 (4.ХІ) по 1908 (7.VI) — Київській 1-й гімназіях; з 1908—1914 рр. в Київськім університеті, на історико-філологічнім факультеті.

В університеті студіював джерела української історії XVIII в., найбільше цікавлячись ідеологіями (історіографія, політичні прагнення, літературні погляди та уподобання) і побутом. В 1914 р. подав до факультету працю: «Григорий Грабянка и его «Исторія презільной брани» как исторический источник и литературный памятник».

По скінченні університету викладав у Златопільській гімназії до осені 1917 р. В жовтні 1917 р. перейшов до Київської 2-ї української ім. Кирило-Мефодіївського братства гімназії. В 1920 р. виїхав з Києва до Баришівки, де викладав в Соціально-економічній школі. З 1923 р. викладаю в Київськім інституті народної освіти історію української літератури.

В рр. 1919—1920 був редактором бібліографічного журналу «Книгар».

Список друкованих праць прикладаю.

10. IV.1927                                     Микола Зеров

Список друкованих праць

1. З студентських років М. В. Лисенка. Світло, 1913, VI, лютий, стор. 30—38.

2. Пам’яті Коцюбинського. Світло, 1913, VIII, квітень, стор. 4—9.

3. Поема про смерть Завадовського (один із епізодів «котляревщини»). Наше минуле, 1919, ч. 1—2, стор. 157—161.

4—5. «Енеїда» Верґілія та її відношення до «Енеїди» Котляревського. В книзі: Іван Котляревський, Енеїда, видавництво «Криниця», стовп. XIX—XXIII, V—XIV (друга паґінація). К., 1919.

6. Нова книжка П. Карманського. ЛНВ, 1919, кн. І, стор. 117—120.

7. Українське письменство в 1918 р. ЛНВ, 1915, кн. III, стор. 331–344.

8. Чупринка (з приводу нового видання творів). Книгар, 1919, ч. 18, стовп. 1101—1110.

9. Леся Українка (з нагоди нового видання творів). Книгар, 1919, ч. 21, стовп. 1349—1360.

10. Володимир Кобилянський (замість характеристики). В книзі: Володимир Кобилянський. Мій дар. Київ, 1920, стор. V—XII.

11. Нова укр[аїнська] поезія. Збірник. Київ, Всеукраїнське Державне видавництво, стор. XXVI