Відлуння золотого віку - Солон
53
8. «Те, що даєш… — твоє» — ця парадоксальна думка перегукується із часто акцентованим у «Листах до Луцілія» закликом Сенеки: «Живи для інших, якщо хочеш жити для себе». Цю засаду перейняло й християнство. Існує також переклад М. Борецького.
54
Цікаво, що якомусь Постумові й Горацій адресує свою оду (II, 14), в якій з особливою силою акцентує неминучість смерті, закликаючи тим самим дорожити днем і не відкладати життя на завтра. Марціал і при цій темі знаходить місце для дотепу: «пізно вже й нині, Постуме, жити». Згадуємо при нагоді німецьке прислів’я: «Morgen, morgen, nur nicht heute, sagen alle faulen Leute» («Завтра, завтра, лиш не нині — кажуть люди всі ліниві»).
55
Нестор і Пріам — царі-старці, герої троянської війни. Існує також переклад Ф. Луцької.
56
Золото, срібло, глина — йдеться про вази, виготовлені з відповідного матеріалу. Стелла — чоловіче ім’я.
57
Понтійський цар Мітрідат VI Евпатор (134—63 до н. е.) призвичаїв свій організм до отрути, постійно вживаючи її невеликими дозами; за іронією долі, отрута на нього не подіяла навіть тоді, коли він сам намагався накласти на себе руки, тому пробив себе мечем. Існує також переклад М. Борецького.
58
Існує також переклад М. Борецького.
59
Звичай дарувати книжки з підписами (автографами) був і в давнину. Серед поезій Катулла є поетична присвята (дедикакація): автор дарує щойно видану книжечку своєму другові Корнелієві Непоту. Давню традицію мають і нинішні презентації: в добу імперії римські письменники і шанувальники поетичного слова збирались на рецитації, де автор виголошував свої твори перед аудиторією (про це, зокрема, у своїх «Листах» Пліній Молодший). Про надоїдливих рецитаторів (декламаторів) — також IX, 83.
60
Існує також переклад М. Борецького.
61
Пор. у Проперція (II, 25, 7): «Бурями бите судно на піску прибережнім трухліє». Не одну повість іг би розповісти той «струхлілий шматок дерева». Знову ж таки спадає на думку знаменитий рядок із Верґілієвої «Енеїди» (І, 462): «Sunt lacrimae rerum…»-«Є таки сльози речей…» Нове, ще не пошарпане бурями судно тих «сліз» іще не має. Епіграму присвячено уламкові міфічного корабля Арґо, який показували в Римі часів Марціала. На цьому кораблі арґонавти плили за золотим руном в Колхіду, і він традиційно мав репутацію першого корабля, що вийшов в море. Кіанеї (або Симплегади) — дві рухомі скелі, між якими мав пройти Арґо, щоб потрапити в «Скіфське» (тобто Чорне) море. Чорне море вважалося в античності небезпечним для мореплавців. Існує також переклад М. Зерова.
62
«Під Ведмедицею» — на Півночі. Гетський — тут: північний. «…повільну ходу гетського неба зірок…» — «рух» зірки на небі протягом ночі здається тим повільнішим, чим ближче зірка знаходиться до північного полюса; «Прометеева скеля» — Прометея було прикуто до скелі на Кавказі. «Виліпить плем'я людське» — саме Прометей виліпив із глини перших людей.
63
1. «О часи! О звичаї» — знамениті слова Марка Туллія Ціцерона з його промови проти змовника Катіліни, які він повторював і за інших нагод. Часи, власне, є такими, яких звичаїв тримаються люди, що живуть у тих часах (mores — звичаї, звідси — «мораль»). Римські автори ставили за зразок суворі звичаї староримської Республіки, протиставляючи їх моральному занепадові суспільства в добу Імперії.
64
3. «тесть і зять» — традиційне в римських авторів віднесення до Цезаря і Помпея, які в різні періоди свого життя були то союзниками, то ворогами (аж до громадянської війни між собою); Помпей був одружений з донькою Цезаря.
65
Марціал натякає на те, що Ґалла і Піцентін отруювали своїх чоловіків чи дружин. Існує також переклад М. Борецького.
66
1. Цезар — тут: імператор Доміціан — сучасник Марціала, що правив у 81—96 pp.
67
4. Про декламування — див. ком. до VII, 3.
68
«Старша була б — захотів» — Натяк на те, що зі старшою не довелось би вже довго жити (зате можна було б скористатися її спадком).
69
Сенатори і вершники — два найвищі прошарки римського суспільства. «Тридцять сестерціїв» — йдеться про подарунок клієнтам від багатого патрона з нагоди його свята; звичною сумою такого подарунка було десять сестерціїв; на становищі клієнта жив і сам Марціал.
70
Розкішні обіди, що їх влаштовували римські багатії-вискочні — одна з ознак морального занепаду тодішнього суспільства (про це, зокрема, римські сатирики: Горацій, Ювенал, Петроній та ін.). Існує також переклад М. Борецького.
71
Брут — перший римський консул (509 р. до н. е.), Нума — перший після Ромула цар (715—674 р. до н. е.), з глини Прометей виліпив найдавніших людей. У цій епіграмі поет виставляє вік Лесбії не поважним (як це, очевидно, робила сама Лесбія), а жалюгідним.
72
«…краще тобі до смаку…» — поживу інтелектуальну, почерпнуту з книги, часто зіставляли з поживою для тіла: і те, й те — або живить, або — шкодить; тут, як і там, можна вибирати не те, що корисне, а лиш те, що солодить — бути ласуном. Про шкідливість перебирання наїдками, як і книжками, — Сенека у другому листі до Луцілія.
73
Авіт (Avitus) — «дідівський», «старовинний»; саме ім'я повертає читача у давні часи, коли люд іще тримався села.
74
Таг, Салон — ріки в Іспанії, на батьківщині Марціала, який більшу частину життя прожив у Римі.
75
7. «Тут споживаєш, там з ниви живеш…» — в ориґіналі чіткіше протиставлено споживацький спосіб життя у місті — життю в селі, де до всього треба докласти рук: «Pascitur hic, ibi pascit ager» — Тут (у місті) «годуєшся» (досл. «пасешся»), там — нива тебе годує: «…що з городця збереш». Подібні настрої в Авсонія («Садиба»).
76
7. «…тут ледве що тліє вогнище…» — в Римі дрова доводилось купувати, а отже, й економити.
77
Ім'я і тут суголосне із змістом епіграми: Софрон (Сафрон) означає: «цнотливий», «чистий».
78
Марціал натякає тут на те, що хтивий Лабієн розпродав свої сади для того, щоб накупити юних рабів (pueros) для розпусти; висміюючи Лабієна, що той замість садів лишився з фіґою, Марціал будує свій дотеп на подвійному значенні слова, яке означало не
