Відлуння золотого віку - Солон

24

5. «Інших — труди бойові…» — антитезу «я — інші» чи не найпоетичніше увиразнив Тібулл у своїй першій елегії: «Інший хай горне собі рудого золота копи… — Я ж — убогість обрав, життя дозвільного стежку…».

25

8. «…Часом своїм володіть.» — бути господарем свого часу, не піддаватись «окупації» (homo occupalus — зайнята, ділова людина) — провідна думка філософських творів Сенеки.

26

1. Кóрдуба (тепер Кордова) — місто в Іспанії, батьківщина Сенеки. Кордуба сильно постраждала від громадянської війни між Цезарем і Помпеєм.

27

11. Лузитанія — римська провінція на території суч. Португалії; у II ст. до н. е. лузитани воювали з римлянами, зокрема і проти Кордуби, що була в римському володінні.

28

13. «…прибивають до скелі…» — натяк на прикутого до скелі Прометея; цей натяк акцентовано грою слів: «вбив» (12) — «прибивають» (13).

29

Острів Корсика (у греків — Кірнос) в епоху Імперії був звичним місцем для заслання. Сенека відбував тут заслання вісім років (41—49 pp.). Перше місто на острові заснували у VI ст. до н. е. грецькі колоністи з малоазійського міста Фокеї. Ільва (тепер — Ельба) — невеликий острів на схід від Корсики. Пес — сузір’я Великого Пса (який «ощирюється» своєю найяскравішою зіркою — Сіріусом); поява цього сузір'я на передранковому небі (в середині липня) збігалася з настанням найспекотнішої пори року.

30

Паллади дари — оливки (оливкове дерево було деревом Афіни).

31

1. Крісп — Ґай Саллюстій Пассієн Крісп, впливовий політик, оратор, консул 44 р. н. е., родич історика Саллюстія, близький до імператора Клавдія.

32

8. Кекроп — міфічний перший цар Аттіки, тому «мед Кекропа» — аттічний мед; Аттіка славилась своїм смачним і цілющим медом.

33

12. «…меж не накреслено їй» — в ориґіналі дещо інший образ: якщо тіло ув’язнене (cohibetur) місцем вигнання, корсиканською землею, то дýмки — не ув’язнити, вона завжди вільна. Так вигнанець Овідій думкою був у Римі, Шевченко, шанувальник Овідія, — в Україні…

34

Катон Молодший (95—46 р. до н. е.) — римський політик-республіканець, противник Цезаря; наклав на себе руки, коли стала зрозумілою безповоротна поразка Республіки. Сенека, зокрема, у «Листах до Луцілія», оправдовує самогубство, якщо це не спонукана страхом втеча із життя, а розумний вихід. Сам Сенека відійшов із життя, перетявши собі вени (див. також у Марціала, II, 80).

35

Дзвін у вухах вважали свідченням того, що хтось людину обговорює або згадує.

36

4. «Милою будь…» — в ориґіналі (commoda si fueris) «якщо будеш ввічливою» (уступливою, догідною). В епіграмі з гумором подано ще один приклад золотої середини.

37

Петроній Арбітр († 66 р. н. е.) — письменник і державний діяч, наближений до Нерона, естет, «арбітр вишуканості» (arbiter elegantiarum), автор знаменитого роману «Сатирикон», у якому дав живу яскраву картину римського суспільства. Через звинувачення у змові під тиском Нерона подібно до Сенеки скінчив життя самогубством. Під його іменем в «Латинській антології» дійшли деякі епіграми.

38

Чотиривірш, приписуваний в антологіях Петронієві, є варіацією фраґмента Овідієвих «Героїд» (XVI, 101—104).

39

Античні, починаючи від Гомера, живо цікавилися природою снів. Цікаві описи і вигаданих, і правдивих снів знаходимо у багатьох авторів. Це зацікавлення перейняли й нові часи. «О ти, хто спиш, скажи мені, що таке сон?» — читаємо у Леонардо да Вінчі.

40

5. «…що впродовж дня було — діє вночі…» — ту саму думку і з такими ж прикладами (правник, полководець, мореплавець, гончак тощо) висловлює ще Лукрецій («Про природу речей», IV, 962 і далі).

41

«Рівним же палом грудей» — «Подібне лікується подібним» (Гален) — один із принципів античної медицини; народне: «клин — клином».

42

3. «…завзята мурашка…» — маленька мурашка й для античних була символом великої праці («parvola… magni formica laboris» — у сатирах Горація).

43

5. Орк, або Плутон, — бог смерті і підземного царства.

44

7. Просерпіна — донька Церери, яку Плутон викрав у матері і взяв собі за дружину.

45

8. Церера — богиня врожаю і злаків; тому поети часто вживають її ім'я символічно — на позначення зерна, хліба тощо. Таке вживання бачимо й у цьому фраґменті.

46

Дедал — міфічний винахідник, який, рятуючись з ув'язнення в лабіринті критського царя Міноса, змайстрував собі крила і за їх допомогою полетів з острова

47

Марк Валерій Марціал (бл. 40—102) — класик римської епіграми, родом з міста Більбіліс в Іспанії. З 64 р. мешкав у Римі на становищі клієнта, а на старість повернувся на батьківщину. Неперевершений майстер тонкого гумору і вишуканої гри слів, писав досконалою, відточеною мовою. Його твори справили величезний вплив на жанр епіграми в пізній римській і новоєвропейській літературі.

Українською окремі епіграми Марціала перекладали: М. Борецький, В. Державин, М. Зеров, Ф. Луцька, Т. Лучук, В. Маслюк; переспівував Т. Франко (докладніше див.: Давня римська поезія в українських перекладах і переспівах: Хрестоматія / Укладач В. Маслюк. — Львів: Світ, 2000. — С. 237). Чимало епіграм Марціала переклав Д. Гандзій (більшість — у рукописах).

48

«Красно справи ведеш…» — в ориґіналі протиставлено прислівники belle (красиво, красно) і bene (добре). При тій нагоді згадуємо Піттака, одного із семи мудреців. «Що найважливіше у житті?» — запитали його. «Добре робити те, що робиш», — відповів. Аттік, займаючись усім одразу (довідуємося тут про найрізноманітніші заняття римлян), не міг усього робити добре — робив красиво, для показу.

49

«Вмер… бо вмирать не хотів…» — цей парадокс цікавив, зокрема, й Сенеку. У «Листах до Луцілія» він говорить про гладіаторів: деякі, коли їх доставляли на возах до Колізею, знаходили спосіб відібрати собі життя ще перед боєм на арені.

50

Писання дійсно передбачає читача (в ориґіналі чіткіше: «Чиїх віршів ніхто не читає — той і не пише»). Навіть Марк Аврелій, пишучи свій твір під заголовком «До себе самого» (в українському перекладі Ростислава Паранька — «Наодинці з собою»), безумовно, орієнтувався на читача.

51

Марціал висміює захланність свого адресата, який не може впоратись з цілим зайцем і, замість порізати його, безпідставно нарікає на кухаря, який, мовляв, недопік зайця. Жарт побудований на двозначності латинського слова scindere — «різати, сікти, мучити». В перекладі гра будується на спільному корені слів «різка» і «різати».

52

Мова про декламації — публічне виголошення поетичних творів, передусім трагічного жанру. Поети-декламатори (нерідко графомани) зануджували слухачів відчитуванням своїх