Раз вся міць в громаді дисциплінованій, рішучій, — то яке почуття викликають у каменяра люди несталі — «не гарячі й не холодні» — добрі люди, що готові часом «на згоду з підлістю простягти руку» і «своєю честю укрити мідний лоб підлоти».
Це вид найвищої погорди гідний, Це вид Пілата, що Христа на муки Віддав, а сам умив прилюдно руки.
І, використовуючи старохристиянську леґенду, Франко розповідає дальшу історію іудейського прокуратора. В його постаті і очах після його піввироку над Христом залишається щось гидке й фатальне — якесь тавро найвищого прокляття. Його жінка не витримує того нового погляду, і з безтямним криком падає з даху і розбивається, його мала дитина, стята жахом, умирає в колисці. Цезар проганяє його зі служби, і рідне місто висилає поза свої мури. Навіть по смерті його тіло не може знайти спокою — ні земля, ні огонь його не беруть, — і камінь обривається, прив’язаний до його шиї, коли хотять те тіло потопити:
І труп Пілата всій землі на горе І досі плавле десь на океані…
Третій мотив — прославлення праці: «Праця і пісня — великі дві сили: ними я можу для правнуків жить»; і в зв’язку з цим — антеївська молитва до землі, до ґрунту, до живої основи, що її почуває поет у собі:
Земле, моя всеплодющая мати, Сили, що в твоїй живе глибині, Краплю, щоб в бої сильніше стояти, — Дай і мені… Силу рукам дай, щоб пута ламати, Ясність думкам — в серце кривди влучать, Дай працювать, працювать, працювати, В праці сконать.
Така ця поезія «гімнів, закликів, програмових тирад» — нехай інколи суха і риторична, але «повна віри» («Ормузд ясний, молодий / Вже виринає з хвиль рожевих»), повна героїзму саможертви, самопосвяти, — поезія «берсеркерська», «каменярська». В ній виразно чуєш перший звук мовний ледве розбуджених, допіру ще німотних мас; навіть у найслабших її проповідях, декламаціях, молитвах і співах здалека чується широкий могутній мотив:
І все, що звесь беркýт, полоще кров’ю рот, Вивищуєсь над мир, тривогу й пострах сіє, Те кулі не уйде, як слушний час наспіє…
Коли не боятися затяганої термінології, — можна сказати, що в розвитку Франка-поета «Вершини й низини» становлять перше твердження, тезу.
