Коріння Бразилії - Сержіу Буарке ді Оланда

Зрозуміло, якщо й існує дещо майже несумісне з безособовою «не розумовою» діяльністю, яка накладає дедалі чіткіший відбиток на функціонування сучасної економіки, то це дещо треба шукати у тому декоративному й показному розумі, притаманному тогочасним бразильцям, яким так захоплювався Кайру. Також здається беззаперечним, що автор «Досліджень суспільного блага» всупереч своєму ставленню до британських економістів, якщо й посприяв реформуванню бразильських економічних ідей, то тільки зовні й дуже поверхнево. Можна сказати, що в 1819 році він уже був людиною минулого[138], яка взяла на себе завдання за будь-яку ціну завадити знищенню системи понять і трибу життя, які у той чи той спосіб були притаманні нашому сільському та колоніальному минулому.

Подібна думка надзвичайно чітко відображається в його філософських поглядах, його колінопреклонінні перед владою та насамперед у його баченні громадського та політичного суспільства, яке він вважає певним продовженням або розширенням домашнього осередку. Ця думка лейтмотивом проходить крізь всю його працю. «Основний принцип політичної економіки, — наголошує він, — полягає в тому, що найвищий керівник кожної нації повинен вважатися головою, або патроном, великої родини і через те захищати всіх її громадян як своїх дітей і соратників заради загального добра... Що більше державний діяч матиме батьківських рис, — додає він, — і що наполегливіше докладатиме зусиль задля реалізації своєї благородної й доброчинної місії, то справедливішим і могутнішим він буде, покірність громадян буде добровільною й сердечною, а почуття задоволення народу — більш щирим і безмежним»[139].

Отже, патріархальна родина пропонує чудовий взірець, за яким у політичному житті мають вибудовуватися відносини між правителями й підлеглими, між монархами й підданими. Непорушний моральний закон, вищий за будь-які підрахунки та прагнення людей, може регулювати гармонію суспільного організму і тому повинен поважатися та строго виконуватися.

Цей суворий патерналізм — єдине, що можна було очікувати від найрадикальнішої опозиції, яка підживлювалася вже не ідеями Великої французької революції, ідеями цих опіополітиків, як їх уїдливо називає сам Сілва Лішбоа[140], а принципами, якими керувалися американці під час заснування та розбудови своєї великої республіки. Чи не одним із них був Джеймс Медісон[141], який наголошував на безсиллі моральних і релігійних мотивів при усуненні обставин, що спричинюють розбрат поміж громадян, а за головну мету уряду визначав ту, яка становила собою глибинну його природу, — необхідність контроля й узгодження протилежних економічних інтересів?[142]

У Бразилії достоїнство, яким наділена влада та урядові інститути, здавалося, не могло примиритись із занадто великим значенням, яке надавалося суто матеріальним апетитам, які за найпоширенішими переконаннями вважалися другорядними та мерзенними. Аби привернути до них пошану людей було необхідно створювати урядові інститути на принципах, освячених протягом тривалого часу традиціями та суспільною думкою. Навіть Іполіту да Кошта[143] не наважувався захищати деякі зі своїх найсміливіших переконань, не спробувавши навісити на них печатку давнини та традиції. Саме через це згадали про такий документ із досить сумнівною історією, як відомі Протоколи кортесів Ламегу[144], згідно з якими королівська влада поставала з договору, укладеному між першим монархом Португалії та народом