Українська література » Інше » Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

Скандинавська міфологія - Ніл Гейман

Читаємо онлайн Скандинавська міфологія - Ніл Гейман
Тор почув, як луна від нього прокотилась по гірських вершинах.

— Уявляєш, — мовив Скрімір, прокинувшись, — здається, мені на голову щойно впав шматок пташиного гнізда. Якесь гілляччя чи що. — Він позіхнув і потягнувся, а тоді підвівся на ноги. — Що ж, я вже виспався. Пора вирушати в дорогу. Ви троє прямуєте в Утґард? Там вас гарно прийматимуть. Гарантую шалений бенкет, роги елю, а після цього боротьбу та змагання у швидкості й силі. В Утґарді вміють розважатись. Вам іти прямісінько на схід — це в той бік, де світлішає небо. А я піду на північ.

На обличчі велетня засяяла щербата посмішка, яка могла б здатися дурнуватою і безглуздою, якби не його блакитні, пронизливі очі.

Потім він нахилився і прикрив вуста рукою, так наче не хотів, щоб це хтось підслухав, але його шепіт все одно був настільки гучний, що міг оглушити.

— Я випадково почув, що ви, хлопці, говорили про те, який я велетенський. Певно, то, на вашу думку, був комплімент. Але якщо ви коли-небудь дістанетеся півночі, то зустрінете справжніх, дійсно здоровецьких гігантів. І от тоді побачите, яке я поряд з ними малятко.

Скрімір вдруге усміхнувся, а тоді почвалав на північ, і земля загула під його ногами.

III

Кілька днів вони йшли на схід через Йотунхейм, постійно орієнтуючись на сонце.

Спочатку їм здавалося, що попереду, недалеко від них, височіє звичайна фортеця; вони рухались вперед, набираючи темп, але фортеця не збільшувалась, не мінялась і не ближчала. За наступні дні вони збагнули, наскільки вона велика і як до неї далеко.

— Це і є Утґард? — запитав Тьяльві.

Локі був майже серйозним, коли сказав:

— Так. Звідси походить моя сім’я.

— Ти бував тут раніше?

— Ні.

Вони піднялись до фортечної брами, але там нікого не було. Зсередини долинали звуки, що нагадували вечірку. Брама була вищою за більшість соборів. Її вкривали металеві прути такого розміру, що жодні небажані гіганти не підступилися б і на крок.

Тор погукав, та йому ніхто не відповів.

— Зайдемо? — запитав він у Локі та Тьяльві.

Вони пригнулись і пролізли під прутами брами.

Пройшовши внутрішній двір, мандрівники зазирнули до великої зали. Там стояли лави заввишки як дерева, а на них сиділи велетні. Тор зайшов до зали. Тьяльві був наляканий, але не відставав від Тора, а Локі крокував останнім.

Вони побачили короля велетнів, що сидів на найвищому стільці в кінці зали. Трійця перетнула залу і низько вклонилась.

Король мав довгасте мудре обличчя і вогненно-руду бороду, а його очі були кольору криги. Він поглянув на мандрівників і звів брову.

— Боже милостивий, — мовив він. — До нас вторглися карапузики. А, ні, прошу вибачення. Ти, певно, знаменитий ас Тор, а от ти мав би бути Локі, сином Лаувейї. Я був знайомий із твоєю матір’ю. Вітання, малий родичу. Я Утґарда-Локі, тобто Локі з Утґарда. А ти хто такий? — звернувся він до хлопця.

— Тьяльві, — назвався той. — Я Торів раб.

— Вітаю вас усіх в Утґарді, — сказав Утґарда-Локі, — найкращому місці на світі для видатних людей. Кожен, кого не перевершити в майстерності чи хитрощах, тут бажаний гість. Хтось із вас має особливі вміння? Як щодо тебе, малий родичу? Що незвичайного вмієш робити ти?

— Я вмію їсти швидше, ніж будь-хто, — відповів Локі, не хизуючись.

— Дуже цікаво. Ось мій слуга. Як не дивно, його звати Логі. Хочеш позмагатися з ним в їді на швидкість?

Локі стенув плечима, так наче йому було байдуже.

Утґарда-Локі сплеснув у долоні, й до зали внесли довге дерев’яне корито з різноманітною печенею: гусьми, волами та баранами, цапами, кролями й оленями. Коли він сплеснув удруге, Локі почав їсти, рухаючись із дальнього кінця корита до середини. Він їв старанно, їв зосереджено, їв так, наче в його житті була лише одна ціль: з’їсти якомога більше та якомога швидше. Його руки і рот злилися в одну пляму.

Логі та Локі зустрілися на середині столу.

Утґарда-Локі подивився з висоти свого трону.

— Що ж, — мовив він, — непогано. Ви обидва їли з однаковою швидкістю. Однак Логі їв також кістки тварин, як і, схоже, корито, в якому їх подали. Локі, звичайно, з’їв усе м’ясо, але ледь торкнувся кісток і навіть не брався за корито. Отже, в цьому раунді перемагає Логі.

Потім Утґарда-Локі поглянув на Тьяльві.

— А ти, хлопчику? — запитав він. Що ти вмієш робити?

Тьяльві стенув плечима. Він був швидшим за всіх, кого знав: міг обганяти наляканих кролів або долати птаха в польоті.

— Я вмію бігати, — сказав він.

— Тоді, — вирішив Утґарда-Локі, — бігатимеш.

Вони вийшли надвір — там, на рівнині, була доріжка, яка чудово годилась для бігу. Чимало велетнів поставали обабіч доріжки, розтираючи руки і дмухаючи на них, щоб зігрітись.

— Ти лише дитина, Тьяльві, — мовив Утґарда-Локі, — тому не можеш змагатимешся в бігові з дорослим чоловіком. Де наш малий Хугі?

Вперед виступив хлопчик-гігант — такий худий, що його можна було й не помітити, ледь більший за Локі чи Тора. Малий поглянув на Утґарда-Локі й не зронив ані слова, але всміхнувся. Тьяльві не знав, де був хлопчик, коли його покликали. Але зараз він стояв перед ним.

Хугі й Тьяльві стали пліч-о-пліч на лінії старту, очікуючи сигналу.

— Руш! — вигукнув Утґарда-Локі голосом, подібним до грому, і хлопці побігли. Тьяльві біг, як ніколи раніше, але Хугі вирвався вперед і досягнув фінішу, коли його суперник не подолав іще й половини шляху.

— Переможцем стає Хугі, — оголосив Утґарда-Локі. А тоді присів біля Тьяльві й мовив: — Якщо ти хочеш здолати Хугі, то треба бігти швидше. — І додав: — А все ж я ще не бачив, щоб люди так бігали. Біжи швидше, Тьяльві.

Тьяльві знову став поряд із Хугі на лінії старту. Він задихався, його серце щосили гупало. Хлопець знав, що біг дуже швидко, та однак Хугі пробіг швидше, до того ж здавалося, що малий велетень зовсім не відчуває втоми. Він навіть дихав спокійно. Хугі поглянув на Тьяльві й знову всміхнувся. Він чимось нагадував Утґарда-Локі, і Тьяльві подумав, чи не був хлопчик-велетень його сином.

— Руш!

Хлопці побігли. Тьяльві біг, як ніколи раніше, він мчав, не помічаючи навколо нікого, — були тільки він і Хугі. Та однак всю дорогу малий велетень був попереду. Він добіг до фінішу, коли Тьяльві залишалося бігти ще п’ять, а то й десять секунд.

Тьяльві знав, що цього разу був близький до перемоги, знав, що йому просто треба було викластись на повну.

— Дозвольте ще

Відгуки про книгу Скандинавська міфологія - Ніл Гейман (0)
Ваше ім'я:
Ваш E-Mail: