Скандинавська міфологія - Ніл Гейман
— І справді чорний день, — погодився Бьольверк, себто Одін. — А ти не можеш знайти інших робітників?
— Цього року — ні, — зітхнув Баугі. — Вже весна. Всі хороші робітники вже працюють на мого брата Суттунга. Взагалі, сюди рідко приходять люди. Ти перший за багато років подорожній, який попросив мене про ночівлю і хліб-сіль.
— І тобі зі мною пощастило. Бо я можу працювати за дев’ятьох чоловіків.
— Але ж ти не велетень, — зауважив Баугі, — а всього лиш дрібний карлик. Як тобі вдасться замінити одного з моїх робітників, а тим паче за дев’ятьох?
— Якщо я не зможу працювати так, як твої дев’ять робітників, — відповів Бьольверк, — то можеш мені не платити. Але якщо зможу…
— То?..
— Навіть у наших далеких краях ми чули про дивовижний мед твого брата Суттунга. Кажуть, що він дарує хист до поезії будь-кому, хто його вип’є.
— Так, це правда. Суттунг ніколи не складав віршів, коли ми були молодими. Поетом у сім’ї був я. Але з того часу, як Суттунг повернувся з медом гномів, він став поетом і мрійником.
— Якщо я працюватиму на тебе, оброблятиму поля і збиратиму врожай замість твоїх дев’ятьох мертвих робітників, то натомість хочу скуштувати мед твого брата Суттунга.
— Але… — Баугі наморщив лоб. — Але я не можу дати тобі мед, бо він належить не мені, а Суттунгу.
— Шкода, — відповів Бьольверк. — Тоді я бажаю тобі вдало зібрати врожай цього року.
— Зажди! Мед, звісно, не мій. Але якщо тобі вдасться зробити те, про що ти розповідаєш, то ми з тобою навідаємось до мого брата Суттунга. І я зроблю все можливе, щоб ти зміг скуштувати його мед.
— Гаразд, — сказав Бьольверк, — домовились.
Ніколи ще не було такого старанного робітника, як Бьольверк. Він працював на землі важче, ніж не те що дев’ять, а двадцять чоловіків. Власноруч доглядав худобу. Власноруч збирав врожай. Він трудився на землі, і земля віддячила йому стократ.
— Бьольверку, — мовив Баугі, коли перші зимові тумани спустилися з гір, — тебе неправильно назвали. Адже ти робив тільки корисне.
— Я виконав роботу дев’яти чоловіків?
— Виконав, ще й як виконав.
— Тоді ти допоможеш мені скуштувати мед Суттунга?
— Мушу допомогти!
Наступного дня вони прокинулись на світанку й рушили в дорогу. Довго йшли, і під вечір залишили землі Баугі й дісталися володінь Суттунга, які починались на краю гір. До величезного помешкання Суттунга вони зайшли, коли вже настала ніч.
— Вітаю, брате, — сказав Баугі. — Це Бьольверк, мій робітник цього літа і друг. — Він розповів Суттунгу про свою угоду з чужинцем, а насамкінець додав: — Отже, як бачиш, я мушу попросити, щоб ти дав йому скуштувати мед поезії.
Очі Суттунга стали мов крижинки.
— Ні, — відрізав він.
— Ні? — перепитав Баугі.
— Ні, я не віддам жодної краплі свого меду. Ані краплинки. Я зберігаю його в безпечному місці у чанах Бодн і Сон та чайнику Одрерірі. Ці чани зберігаються у горі Хнітбьорг, яка відкривається лише з мого наказу. Мед охороняє моя донька Гуннльод. Твоєму робітникові не можна його куштувати. І тобі теж не можна.
— Але ж це була компенсація за смерть наших батьків, — заперечив Баугі. — Хіба я не заслуговую на хоча б кілька крапель меду, щоб показати Бьольверку, що я чесний велетень?
— Ні, — відрізав Суттунг. — Не заслуговуєш.
Вони залишили залу.
Баугі був розбитий. Він ішов, зсутуливши плечі й похнюпивши голову. Кожних кілька кроків Баугі просив пробачення у Бьольверка. «Я не думав, що мій брат виявиться таким упертим», — повторював він.
— Він і справді надто впертий, — погодився Бьольверк, тобто Одін. — Але ми з тобою могли б якось пожартувати з ним, щоб він більше не був таким гордовитим і зарозумілим. Щоб наступного разу прислухався до свого брата.
— Ну, це можна, — сказав велетень Баугі, а тоді випростався, і кутики його рота зобразили щось віддалено схоже на посмішку. — Що будемо робити?
— Для початку, — промовив Бьольверк, — ми зійдемо на Хнітбьорг, неприступну гору.
Вони піднімались на Хнітбьорг разом — першим ступав велетень, а слідом, не відстаючи, рухався крихітний порівняно з ним Бьольверк. Спочатку вони дерлися стежками, які протоптали гірські барани й цапи, а тоді лізли по камінню, поки не вибралися високо на гору. Перші зимові сніги випали на лід, який не розтав іще з минулої зими. Навколо гори свистів вітер. Далеко внизу кричали птахи. Але серед цих звуків вирізнявся іще один, що нагадував людський голос. Здавалося, що він лине понад скелями, але водночас лунає віддалено, немовби зсередини гори.
— Що це за звук? — запитав Бьольверк.
Баугі насупив брови.
— Схоже на спів моєї небоги Гуннльод.
— Тоді тут і зупинимось.
Бьольверк дістав зі своєї шкіряної торбини бурав Раті.
— Тримай, — сказав він. — Ти великий і сильний велетень. Спробуй пробурити гору цим буравом.
Баугі взяв бурав у руки. Він застромив його в гірську породу і заходився бурити. Вістря свердла врізалось у гору, як штопор у м’яку пробку. Баугі все крутив його і крутив, занурюючи далі й далі.
— Готово, — сказав він нарешті й витягнув бурав.
Бьольверк нахилився над просвердленим отвором і дмухнув у нього. На нього полетіли уламки й пил від каменю.
— Я щойно дізнався дві речі, — заявив Бьольверк.
— Які саме? — поцікавився Баугі.
— Поки що ми не просвердлили гору наскрізь, — відповів Бьольверк. — Продовжуй бурити.
— Але ж це тільки одна річ, — зауважив Баугі. Проте Бьольверк більше нічого не сказав. Він стояв на високій скелі, де крижані вітри штовхали й шарпали, проникаючи в саму душу. Баугі знову вклав бурав Раті в отвір і продовжив бурити.
Вже почало сутеніти, коли Баугі вдруге витягнув свердло з гори.
— Я пробився крізь гору, — сказав він.
Бьольверк нічого не сказав, а легенько дмухнув у отвір і цього разу побачив, як кам’яні крихти полетіли всередину.
Він відчув, що ззаду на нього щось насувається, і цієї ж миті змінив подобу: Бьольверк перекинувся на змію, і гострий бурав врізався в те місце, де щойно була його голова.
— Друге, про що я дізнався, — прошипіла змія до Баугі, який стояв шокований, тримаючи бурав, наче зброю, — це те, що ти збрехав мені, обіцяючи допомогу, а насправді хотів убити мене.
І, крутнувши хвостом, змія шмигнула в отвір гори.
Баугі вдарив буравом іще раз, але змія вже зникла; він з люттю пожбурив його подалі й почув, як Раті вдарився