Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
23. Нарешті під впливом ослячої скромності, хоч і нерадо, я припинив жування й пішов заспокоїти спрагу в поблизькому струмочку. Через деякий час розбійники вертаються, сильно стурбовані і стривожені, без будь-якої здобичі і навіть без нужденного манаття, ведуть лише одну-однісіньку дівчину, здобуту мечами, спільними зусиллями рук усієї ватаги. Що то була за дівчина! Благородна краса й ошатне вбрання вказували на знатне походження, а її дівочі принади могли, божуся Геркулесом, збудити любовну жагу навіть у такого осла, як я. Дівчина розпачливо рвала на собі волосся й одіж. Як тільки її привели в печеру, розбійники, щоб розвіяти в неї журбу, промовили так: - Не сумуй! Твоєму життю і твоїй честі ніщо не загрожує. Наберися трохи терпіння, щоб ми могли на тобі заробити; бо змушують нас зайнятися цим ремеслом злидні. Твої ж батьки, хоч які вони грошолюби, не поскупляться, зрозуміло, дати за таку доньку, як ти, гарний викуп.
24. Таким і подібним базіканням розбійники намагались розвіяти в дівчині розпач, але дарма. Та чи й могло бути інакше? Опустивши голову на коліна, вона безугавно плакала. Тоді вони покликали стару й наказали їй сісти поруч із дівчиною і втішати її, наскільки це можливо, ласкавими словами, а самі вирушили займатись розбійницьким промислом. Але ніякі вмовляння старої не допомогли: [76] дівчина не переставала заливатись сльозами, мало того, вона ще дужче розридалась, її груди судорожно здригалися від безупинного схлипування, так що і в мене навернулись на очі сльози.- Як мені, бідолашній, не плакати,- голосила сердега,- як я зможу жити, коли я втратила такий чудовий дім, таку родину, як наша, стільки милих служниць, шанованих батьків? Я, жертва жорстокого грабунку, стала полонянкою і, мов рабиня, ув'язнена в цій кам'яній темниці, позбавлена будь-яких утіх життя, в яких народилася й виросла, тепер, у страху за життя і честь, у розбійницькому кипілі, серед зграї гидких розбишак, серед юрби убивць.- Так вона гірко лементувала, аж у змученої душевною журбою, перенапруженням горла і втомою тіла очі помалу заплющилися, і вона міцно заснула.
25. Але не надовго вона заплющила очі, бо, здригнувшись, немов божевільна, враз прокинулася і ще дужче заголосила. В нестямі почала кулаками гатити себе в груди й шмагати по гарному личку. А коли стара не вгавала розпитувати про причини нового відчаю, дівчина, тяжко зітхнувши, сказала: - Ой, тепер уже напевно, тепер уже «правді я пропала, тепер навіть і надію на порятунок я втратила! Немає ради: доведеться мені загинути від меча, або в зашморзі, або кинутись у прірву.
На це стара, вже не на жарт розгнівана, з суворим виглядом зажадала, щоб та пояснила, з якої причини,- згинь, пропади вона пропадом! - дівчина плаче і чому, трохи заспокоївшись, знову вмивається рясними сльозами.- Видно, ти хочеш позбавити моїх хлопців заробітку, викрутившись від викупу? Якщо будеш далі так ревіти, то я подбаю, щоб вони з тобою не панькались і разом з твоїми сльозами, які для розбійників нічого не варті, спалили тебе живцем.
26. Налякана такими словами, дівчина цілує руки старій і каже: - Пробач мені, рідна матінко, але якщо є в тебе хоч крихта співчуття до людей, то допоможи мені хоч трішечки в моїй недолі. Ти дожила похилого віку, проте, гадаю, під цією сивиною ще є милосердя. Зглянься на моє нещастя! Кохає мене юнак, незвичайно вродливий, перший серед своїх ровесників, якого люди у місті люблять як рідного сина. До того ж він мій двоюрідний брат, тільки на три роки старший за мене; змалечку він виховувався і ріс разом зі мною в одному домі, жили ми з ним навіть в одній кімнаті, мали спільне ложе; єднає нас [77] взаємне почуття, чисте кохання, здавна він став моїм напеченим, ми з ним заручені, згідно з обрядом, за згодою батьків він навіть записаний як мій чоловік. Вже приносив він жертви у храмах і в громадських місцях у супроводі численних родичів і друзів; весь дім мій був прикрашений лавровими гілками, сяяв полум'ям смолоскипів, звучали весільні пісні; тоді моя нещасна мати, пригортаючи до своїх грудей, гарно вбрала мене у вінчальне одіння й осипала солодкими поцілунками; вже й мріяла вона про майбутнє потомство, та от раптом напала на нас ватага головорізів. Жах був такий, як під час війни: виблискували оголені, страшні мечі, але розбійники не простягали рук ні по грабунок, ні до своєї жертви, щоб убити її, а щільними, зімкнутими лавами прямо пруть у нашу спальню. Ніхто з наших домашніх не пробував чинити опору, ніхто на мій захист і пальцем не поворухнув, і мене, нещасну, знепритомнілу від зляку, тремтячу від великого жаху, відривають від рідної матері й забирають із собою. Так було зірвано і зневажено наше весілля, як колись весілля Протесілая(15) або Аттіса(16).
27. А тепер жахливий, сон відновив, більше того - поглибив моє горе. Бо мені приснилося, що мене силоміць відривають від родинного дому, кімнати, спальні, ба навіть ложа, що мене тягнуть через непрохідні пустелі, що я гукаю нещасного чоловіка, а він, як тільки уздрів, що його позбавлено обіймів моїх, іще зволожений духмяними мастями, з весільними вінками, мчить слідом за мною, захопленою незнайомцями. У той час як він розпачливим голосом скаржиться, що в нього віднято прекрасну жінку, і благає в людей допомоги, один із розбійників, розлютований небезпечною погонею, піднімає з землі величезну каменюку і жбурляє в бідолашного юнака, мого чоловіка, і, поціливши, убиває. Це страхітливе сновидіння так налякало мене, що я, тремтячи від жаху, прокинулась.
Тоді у відповідь на цей плач старенька, тяжко зітхнувши, так одказує: - Не журися, дитино моя, і не бійся сонних примар. Адже не лише марева денного сну люди вважають оманливими, а й нічні сновидіння інколи означають щось протилежне тому, що віщують вони. Так, плач, побої, іноді і смерть віщують щасливу й корисну подію і, навпаки, сміятися, напихати шлунок солодкими ласощами, віддаватись любовним утіхам і таке інше віщує душевну скорботу, хворобу та інші прикрощі. Краще [76] я тебе розважу приємною розповіддю й казками, які знають старі жінки,- і вона ось так почала:
28. Жили-були в одній країні цар і цариця. Були в них
