Казки про богатирів та лицарів - Автор невідомий - Народні казки
— Добрий вечір, сестри!
— Доброго здоров’я тобі, легіню!
— Чи я би міг у вас заночувати?
— Ночуй, але з умовою, що до другої кімнати не заглянеш. Якщо туди ступиш, то там залишишся навіки. Бачиш, і ми не сміємо з цього ліжка встати: якби рушилися з місця, був би нам кінець.
— Та хто ви такі?
— Наш нянько — Поганин. Він закляв нас так, що мусимо сидіти на ліжку, доки не знайдеться якась людська душа, котра переночує в цій вежі три ночі. Лише рано-вранці, на полудень та ввечері ми можемо встати на якусь чверть години.
Дали дівчата хлопцеві вечерю і полягали спати: вони — на одному залізному ліжку, а він — на другому. Спить як мертвий, та уві сні чує:
— Вставай, принце, бери свою шаблю і рушницю і біжи до другої кімнати.
Схопився, оглянувся: дві дівчини сплять, а одна сидить, вартує. Та він на неї не зважав — узяв шаблю і рушницю та й відчинив двері в сусідню кімнату. Не встиг їх зачинити, як на нього налетів дикун. Почали рубатися. Цілу годину билися, аж будинок трясся.
Попівночі дикун заревів:
— Ой, коби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!
— Ой, коби моя мила не спала, — крикнув на те принц, — аби подала мені погар вина й кусок калача, то ти би пропав!
Але запіяв півень, і дикун сховався.
Рано-вранці о шостій годині сестри встали з ліжка. Одна готує їсти, друга побігла за водою, третя накриває вже на стіл. А коли минуло п’ятнадцять хвилин, вони знову скочили на ліжко. Хлопця не будили, бо був дуже змучений і солодко спав.
Спав до восьмої години. Потім устав, помився, поснідав і сів біля дівчат. Вони гусляють, він співає.
На полудне сестри підвелися, швидко пообідали і — знову на ліжко…
Настав вечір. Дівчата повечеряли й кличуть принца до себе, аби співав далі. Але він ліг спати, бо їх сумна музика навівала сон.
Цієї ночі вартувала середня сестра, а дві інші спали.
Раз хлопець чує уві сні:
— Вставай, бери шаблю і рушницю і біжи до другої кімнати, бо позбавишся життя.
Схопився він і бачить: одинадцята година. Взяв шаблю, рушницю — і до сусідньої кімнати. Лише відчинив двері, як дикун — на нього. Одною рукою принц закриває двері, а другою — обороняється. Билися дві години. В годину по півночі дикун заревів:
— Ой, якби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!
А хлопець гукнув:
— Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача — ти би сам пропав!
На те запіяв півень, і дикун сховався.
Хлопець вернувся на своє ліжко і заснув. Так уже дві ночі перебув.
Уранці сестри повставали, приготували їсти, пити. Поснідали — і знову на ліжко. Але не гусляють, бо принц дуже зморений і солодко спить.
Старша каже:
— Любі мої сестри, що я чула передминулої ночі! Принц уночі встав і пішов до другої кімнати, а там почалася страшна боротьба. Довгий час не було чути нічого, крім брязкоту, потім почувся крик: «Ой, якби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!» А принц відповів: «Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би пропав!» Я хотіла йому понести погар вина й кусок калача, та не посміла зійти з ліжка.
– І я це чула, — каже середуща. — Я теж побоялася підвестися з ліжка.
Тоді старша говорить:
— Ну, молодша сестро, тепер твоя черга. Коли з сусідньої кімнати почується крик, зразу неси вино і калач. Підготуй того вина, що наш няньо у сто років пив.
На третій вечір знову принц ліг спати зразу по вечері. В десять годин почув крізь сон голос:
— Вставай, бери шаблю і рушницю й біжи до другої кімнати, бо втратиш життя.
Він схопився, взяв шаблю й рушницю — і до сусідньої кімнати. Лівою рукою закриває двері, а правою борониться, бо дикун розлючено на нього нападає. Билися три дні. В годину по півночі з дикуна потекла кров і заливає всю кімнату. Хлопець почав тонути, а дикун заревів:
— Ой, якби мені тут дуб, аби я з’їв із нього корінь, то ти би пропав!
Принц вигукнув:
— Ой, якби моя мила не спала, аби мені подала погар вина й кусок калача, то ти би сам пропав!
Тоді молодша із сестер швидко принесла йому вина й калача. Принц випив вина, закусив калачем і відразу дістав таку силу, що порубав дикуна на дрібні шматки.
Тут півень запіяв, вітер завіяв, двері зачинилися за принцем, і він повернувся до ліжка. Змучений, закривавлений одразу ліг.
Дівчата повставали, нагріли повний кадіб морської води, викупали сонного і положили спати.
Ранком збудили принца, сіли з ним за стіл гоститися. Тепер уже не мусили сидіти на ліжку.
Старша каже принцові:
— Ти бився за нас три ночі та й звільнив нас. Зараз вибери собі котру хочеш і будеш за царя на всю нашу державу.
— Я вибрав би молодшу, — каже принц. — Якщо вона хоче, то нехай чекає на мене один рік. Через рік прийду, як не загину.
Відкланявся, знову сів на чобіт і тільки подумав: «Неси мене до мами» — як вилетів на Скляну гору.
Мати дуже зраділа йому. А він одразу запитує:
— Ну, мамко, ви дізналися, де в Поганина сила?
— Питала.
— Ну і що?
— Спочатку так ударив мене, що полетіла до стіни. А потім сказав, що його сила — у мітлі. А як пішов битися із залізною бабою (він кожного дня б’ється на горі з тою бабою), я мітлу позолотила, повила в шовк і зачинила в скрині — кімнати не мела. Через добу він повернувся і почав кричати: «Чому кімната не метена?» Кажу: «Та я твоєю золотою силою сміття б вимітала? Я вмію шанувати твою силу». Тоді плюнув мені межи очі: «Пропала би ти, хіба моя сила — у якійсь мітлі?» Я почала його цілувати і, плачучи, питати: «Чому ж мені не скажеш, у чому твоя сила?» «Моя сила в шкатулці», — зареготав Поганин. Я почистила шкатулку і позолотила. Він, як побачив, задивувався: «Нащо ти це зробила?» — «Аби твоя сила була в чистому місці». А він знову плюнув мені межи очі. Правда, вже повірив, що я шаную його