них), але серед тих планів і намірів занедужав на черевний тиф і вмер в Олександрівській лікарні — 10 вересня 1919 року, не проживши повних 24 літ. 3
Поетична спадщина Кобилянського в цілому не вельми надається до характеристики: надто мало як поет він виявився. Одно тільки можна твердити ясно й виразно: ранні його твори мало спільного мають з останніми його спробами. Ориґінального в них небагато, але автор дає повну волю своєму ліризмові, одкриває то той, то інший куточок своєї душі. Тут і легенький вплив Гайне, і урочисті слова про хаос (але хаос не тютчевський!), і нарядний, в яскраві рими убраний, пантеїзм:
І зрозумієш ти душою Все те, чого не знали думи — Весняні шуми — І кинеш вірою старою Об тінь конаючої стуми, А там пірнеш без каяття В єдину Вічність, Вир життя. («Заклик»)
Багато щирості й простоти в віршах, присвячених рідній Буковині. Три роки блукає поет в українських степах, «по рідній по чужині», одірваний од зелених рідних гір, од тих «вередливих, як красуня», «верховинських борів».
У тебе, коханий мій краю, Багато мелодій і дум, А я тобі, рідний, заграю Про Черемшу рокіт і шум.
І біжать-летять ті думки поетові до рідного краю:
Ой три роки, як три хвилі, Промайнули в чужині. Хоч присніться, рідні шпилі, Хоч присніться ви мені!
І бачать вони рідний куток — змарнованим, змученим чотирилітньою війною, спустошеним чотирилітнім голодом, і така туга бере поета за рідними горами, які він покинув, подавшись «в світ за сонечком»! Йому ввижається поворот до рідного порога, і німий докір вчувається в вітанні рідної оселі:
Як тільки поверну з далеких доріг До бідної рідної хати, Мене привітає забутий поріг І стане востаннє зітхати: «Де ти був, сину, та де ти був, сину? Тутки без тебе гриміли громи, Блискавки смерті літали, Мучив нас голод чотири зими, Кулі шалені свистали, А ти нас забув і покинув!»
І нічого, нічого не може поет принести «рідній покинутій хаті», крім пісень, крім
