Українська література 17 століття - Автор невідомий

5 Всеволод — син Володимира Святославича, володимиро-волин-ський князь. ГІо смерті батька невдало сватався за шведську королеву Сігрід Стурраде (Горду) і був убитий.

6 Святополк Окаянний (бл. 980—1019) —син Володимира Святославича, у 988—1015 pp. князь туровський, у 1015—1019 pp. великий князь київський.

7 Борис і Гліб — молодші сини Володимира Святославича. Борис (? —1015) з 988 р. княжив у Ростові, а Гліб (? —1015) — у Муромі. По смерті батька обох було вбито з наказу Святополка Окаянного. Ця подія стала підставою для канонізації Бориса і Гліба як святих і послужила сюжетом для багатьох творів східнослов’янських літератур.

8 Мстислав Хоробрий (Удалий; ? —1036) — син Володимира Святославича, князь тмутараканський і чернігівський; воював із хозарами, у 1022 р. підкорив косогів, перемігши у двобої їхнього князя Редедю; змагався з Ярославом Мудрим за київський стіл; у Чернігові заклав собор Спаса, в якому і похований.

Марія (Доброніга; ?—1087) —дочка Володимира Святославича

і грецької царівни Анни, жінка польського короля Казимира І. Прийняла католицтво під іменем Доброгніви.

10 Казимир І (? —1058) —польський король, син Мечислава, або Мєшка II, і дочки рейнського пфальцграфа Рікси.

11 Болеслав Смілий (Болеслав II Хоробрий; 1039—1081) — польський князь (1058—1077) і король (1077—1079). Здійснив два походи на Київську Русь (1069 і 1077). Під час першого походу захопив Київ.

12 Станіслав — краківський єпископ (1030—1079). Убитий за наказом Болеслава Хороброго. В 1253 р. його було канонізовано як святого.

13 Берестове — сільце біля Києво-Печерського монастиря; літня резиденція київських князів.

14 Червено — давньоруський город на лівому березі річки Хучви, притоки Західного Бугу. Згадується в літописі під 981 р. Локалізується на місці села Чермио Люблінського воєводства (ПНР).

15 Я т в я г и — балтійські племена, предки литовців; жили між середньою течією річки Німан і верхів’ям річки Нарев.

16 ...х р и с т і а н и н а - в а р я г а з с и н о м...—Йдеться про варяга Феодора і його сина Іоанна. За переказом, Феодор відмовився віддати свого сина для принесення в жертву поганському богові Перуну. Роздратований натовп киян убив їх обох.

17 По том ішов Владимир на Болгар и...— Похід Володимира Святославича на волзьких болгар відбувся 985 р.

18 Б о с н я (Боснія) — країна, яка за часів Римської імперії входила до складу римської провінції Іллірик. У V ст. нею оволоділи готи, а з VI ст. в ній з’явилися слов’яни. Близько X ст. там утворилося васальне банство, підвладне хорватській короні.

19 Морава (Моравія) —історична область над річкою Моравою; у III—IV ст. була заселена кельтами, яких витіснили германські племена маркоманів і квадів; у 625—658 pp. входила до складу слов’янської держави Само; в IX—X ст. стала основою Великоморавської держави, після падіння якої була підкорена спершу угорськими, а потім польськими феодалами.

20 П а н [н о] н і я — римська провінція між річками Дунаєм і Савою. Первісно її населяли іллірійці та кельти; в кінці І ст. романізувалась; в IV ст. завойована германськими племенами; у V ст. стала основою держави гуннів, а після її занепаду перейшла під владу гепідів і лонгобардів; у VI ст. її захопили авари, а в IX —слов’яни, після чого стала слов’янським князівством, залежним від франкського королівства. На межі IX і X ст. на території Паннонії заснували свою державу угорці.

21 Святополк (?—894) —правитель Нітранської області; повстав проти князя Ростислава, визнав себе васалом німецького короля і захопив моравський престол. У 871 р. його було вивезено до Німеччини. Повстання, очолюване священиком Славомиром, вигнало німців. Святополк приєднався до повсталих і завдав німцям поразки. 874 р. він уклав мир з німецьким королем Людовіком і визнав себе його васалом. Того ж року, по смерті князя Коцела, Святополк приєднав до Моравії Блатенське князівство і намагався оволодіти всією Паннонією. Роки правління Святополка були часом найбільшого територіального розширення Великої Моравії.

22 В а с и л і й і Константнії.— Йдеться про Василія II Болгаро-бойця, візантійського імператора (976—1025) та про його брата Константи-на VIII, котрий спершу, у 976—1025 pp., правив спільно з Василієм, а потім, у 1025—1028 pp., єдиновладно.

23 Нікола Хрисоверх (Нікола III Хризоверг) —константинопольський патріарх (979—991).

24 С е р г і й,- Йдеться про Сергія II, константинопольського патріарха у 1001 — 1019 pp.

25 Зобравши войсько велико є, ішов до Т а в р и к і ї...

і, Херсон взявши, послав до цесарей, зичачи собі сестри їх А н н и за м а л ж о н к у.— У 986 або 987 р. візантійський імператор Василій II звернувся до Русі по воєнну допомогу. Володимир обіцяв виставити 6000 воїнів, а імператор — віддати йому за жінку свою сестру Анну (963—1011) за умови, що Володимир охреститься. 988 р. Василій з допомогою русичів розгромив військо непокірного вельможі Варди Фоки (?—989), але Анна не поспішала на Русь. Тоді Володимир обложив і захопив Корсунь, який повернув грекам після одруження з Анною.

20 Волос (Велес).— у східнослов’янській поганській міфології бог худоби, чередників та музики. За Б. О. Рибаковим, культ Волоса сягає палеоліту, коли це божество ототожнювалося з Ведмедем, якому поклонялись «хоробрі мисливці, одягнені в шкури тих звірів, що на них вони полювали». За бронзового віку Ведмідь стає богом худоби. Волос був опікуном всього тваринного світу, ріднив людей і тварин. Волос сприяв також волхвам, навчаючи їх лікувати худобу, та чередникам, навчаючи їх грати на сопілках. Волос мав синів — Велетів.

27 Ладо (Лад) — у східнослов’янській поганській міфології бог шлюбу, родинної злагоди та благополуччя; чоловік богині Лади. Свято Лада відзначалося з 25 травня по 25 червня; в жертву йому приносили білого півня — символ подружньої вірності.

28 Купало (Купайло) —у слов’янській поганській міфології бог родючості, врожайного літа, цілющих рослин та добробуту. Свято Купали

з ігрищами поклонінням вогню й воді відзначалося в ніч з 23 на 24 червня.

29 Коляда — у слов’янській поганській міфології богиня неба, мати Сонця, жінка Дажбога.

30 Тур — у східнослов’янській поганській міфології бог сили, лицарської честі, захисник воїнів і чередників; забезпечував єднання неба і землі. У деяких слов’янських племен — бог сонця.