Італійські казки - Автор невідомий - Народні казки
— Синьйоре!..
Придворні як почули, що якийсь приблуда назвав короля не «ваша величність», як належить, а «синьйор», то аж заніміли з дива. Та як поглянули на його чудернацьке обличчя, так усі й зайшлися реготом. Один підійшов і навіть шарпнув Бортоло за полу його простацької вдяганки, другий схилився йому до вуха і нарозтяг проспівав: «О-пу-да-ло!» Та Бортоло зовсім не збентежився — у нього в селі над ним ще й не так глузували. А коли пишні дами й панове трохи вгамувалися, він сказав:
— Дива та й годі! Вельможні синьйори мене вперше бачать і вже беруть на сміх. У моїй стороні не так ведеться: коли заходить гість, ніхто не дивиться, чи пишно він убраний, чи не дуже, рудий він чи чорнявий. Його щонайперше питають, чи не стомився він з дороги, і приймають, як рідного.
Ці сміливі слова так вразили поважних синьйорів, що один із них навіть схилився до сусіда й прошепотів йому на вухо:
— Зрештою, він каже правду…
А тим часом Бортоло вів далі:
— У моїй стороні гостя завжди запитують, чи не зголоднів він у дорозі, чи не хочеться йому пити.
Тут король звелів посадити Бортоло за окремий стіл і принести добірних наїдків. Він подумав, що коли чужинець наважився так сміливо розмовляти з самим королем, то він, певно, перевдягнутий вельможа.
Повечеряв Бортоло і дуже схотів спати. Та й не дивно: адже дома, в селі, він завжди лягав спати, тільки-но стемніє, і вставав, тільки-но благословиться на світ. Проте він зумів перебороти сон, підвівся з-за столу, вклонився королю з королевою і сказав:
— У моїй стороні, коли гість повечеряє, його кладуть спати.
— Авжеж, і в нас так само, — запевнив король.
І він наказав, щоб Бортоло відвели в одну з палацових спалень.
На другий день, уранці, коли Бортоло ще тільки одягався, до нього ввійшов служник, низенько вклонився і сказав, що принц-престолонаступник просить прийняти його.
«Ти диви! — подумав Бортоло. — Мабуть, мене справді мають тут за велику цяцю».
Принц нерішуче став у дверях і спитав:
— Я, може, занадто рано?..
— Нічого, нічого, — відповів Бортоло. — Розповідайте, що вас привело до мене.
Принц розповів, що в нього постійно болить голова й живіт і ниють ноги. А придворні лікарі ніяк не можуть знайти причини цієї недуги.
— Можливо, ваша милість, — вів далі принц, — у вашій стороні кращі лікарі і ви порадите, що мені робити?
Бортоло залюбки давав людям поради, тому й принцові порадив дуже добре:
— У моїй стороні, — сказав він, — проти такої хвороби є один певний спосіб: рано лягати спати, рано вставати, чимбільше ходити пішки і їсти лише, коли добре виголодаєшся. До речі, багато ви платите своїм лікарям?
— Тисячу лір за кожен день, коли я хворію.
— Це кепсько, дуже кепсько. Ви краще платіть їм дві тисячі лір за кожен день, коли ви здорові, а коли ви хворієте — хай платять вони вам.
— Красно дякую, — сказав принц. — Спробую все робити так, як ви порадили. А тепер, будь ласка, прийміть від мене оце. — І принц подав Бортоло повний гаманець золотих монет.
Трохи згодом Бортоло оглянувся й пішов до їдальні випити кави з молоком. Але в коридорі зустрів короля.
— Добрий день, ваша величносте! — привітався Бортоло.
— Добрий день, друже мій, — відповів король. — Ну, як вам у нас спалося?
— Чудово! А вам? — запитав Бортоло.
— Препогано, — сумно сказав король.
— Чому ж би то? — здивувався Бортоло.
— Я вам скажу, але нехай це буде між нами, — півголосом протяг король. — Бачите, у мене велике багатство: дуже багато землі, палаців, коштовностей. А я вже старий і хочу поділити усю спадщину між сином та одруженою дочкою. Але ось не можу вирішити, як поділити все це між ними коли й не цілком нарівно, то хоча б так, щоб після моєї смерті син і дочка не пересварилися між собою. Цілісіньку ніч сушив собі над цим голову, але так нічогісінько й не придумав.
— А знаєте, як у таких випадках роблять у моїй стороні? — сказав Бортоло.
— О, це дуже цікаво! — вигукнув король.
— Ось як. Той, хто пише заповіт, окремо зазначає: «Одне з моїх дітей хай поділить спадщину на дві частини, а друге нехай вибере собі ту з них, яку побажає».
— Пречудово! Як розумно роблять у вашій стороні! — вигукнув король і подарував Бортоло гаманець, повний золотих монет.
Тільки-но королева довідалась, чому раптом так повеселішали її чоловік та син, вона й собі вирішила спитати в Бортоло поради.
— Скажіть, чому це я що рік, то дужче старію? — тяжко зітхаючи, спитала королева. — Скільки я вже грошей витратила на пудру, помаду та рум’яна, проте на обличчі в мене з’являються все нові й нові зморшки, а коси дедалі більше сивіють.
— У моїй стороні, ваша величносте, старості не соромляться, — сказав Бортоло. — Ну а пудритись та рум’янитись наші синьйори та синьйорини ніколи й не думали. Адже від цього здаєшся тільки старішим і негарним.
Королева нізащо не хотіла здаватися старішою і негарною. Тому вона негайно наказала віддати Бортоло за його розумну пораду всі ті гроші, які досі витрачала на дорогі білила та рум’яна.
Невдовзі слава про мудрого Бортоло розійшлась по всьому королівству. З самого ранку десятки поважних синьйорів товпились до нього, щоб попросити доброї поради. А Бортоло не вдавав із себе чаклуна чи мага. Він щоразу ввічливо казав: у моїй стороні роблять у таких випадках отак і так, а ви вже робіть, як самі знаєте.
Тим часом придворних дедалі дужче змагала цікавість: що то