Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки

Селянин виконав її прохання, залишив березу і пішов до дуба. Побачив дуб сокиру і став жалісно просити:

— Дай мені ще пожити на світі, я такий молодий і повен сил, а жолуді мої ще не дозріли і не годяться на насіння. Якщо мої плоди загинуть, як же майбутні покоління людей зможуть виростити дубові ліси?

Селянин погодився з ним і пішов до ясена. Побачив сокиру ясен і став благати:

— Не рубай мене! Я ще молодий і вчора лише висватав собі наречену. Що з нею, бідолахою, буде, якщо ти мене зрубаєш?

Селянин виконав його прохання і пішов до клена, щоб його зрубати. Та клен став просити:

— Не губи мене! Діти мої ще малі й безпорадні. Що з ними буде, якщо ти мене зрубаєш?

Селянин послухав його і пішов до вільхи, хотів її зрубати. Побачила сокиру вільха і заговорила жалісно:

— Дозволь мені ще пожити на світі! Я зараз якраз в повному соку і повинна годувати багато маленьких істот. Що з ними станеться, як ти мене зрубаєш?

Селянин послухав її і підійшов до осики, щоб її зрубати, та осика взялася жалісно вмовляти його:

— Не рубай мене! Я створена, щоб шелестіти листям на вітрі і ночами лякати лиходіїв, котрі задумали недобру справу. Що буде з людьми і світом, коли ти мене загубиш?

Селянин виконав і її прохання і пішов до черемхи. Та черемха, побачивши сокиру, стала жалібно просити:

— Змилуйся наді мною! Я якраз у цвіту і повинна дати притулок солов’ю, котрий весною співає серед мого гілля. Де люди можуть почути прекрасний спів, якщо ти мене зрубаєш і солов’ї відлетять із наших країв?

Селянин погодився з нею і пішов до горобини, щоб її зрубати. Та горобина почала благати:

— Не рубай мене! Квіти, які ти бачиш на мені, перетворяться у грона ягід. А восени і взимку цими ягодами живляться птахи. Що станеться з бідолашними, якщо ти мене зрубаєш?

Селянин послухав її і подумав: «Очевидно, з листяними деревами мені нема що робити. Піду-но я до хвойних, спробую щастя».

Він підійшов до ялини і хотів її зрубати. Та ялина, побачивши сокиру, стала жалісно благати:

— Не губи мене! Я ще молода, міцна, мені треба плекати своє потомство, зимою і літом зеленіти людям на радість. Де вони знай дуть собі притулок, якщо ти мене зрубаєш?

Селянин підійшов до сосни і хотів її зрубати. Та сосна попросилась:

— Змилуйся наді мною! Я ще молода, міцна і, як ялинка, вічно зелена. Шкода буде, коли ти мене зрубаєш.

Селянин підійшов до ялівця, щоб його зрубати, а ялівець став його благати:

— Не треба мене рубати! З усіх лісових дерев я найбільша цінність, я усім корисний, бо лікую від дев’яноста дев’яти хвороб. Що буде з людьми і тваринами, якщо ти мене зрубаєш?

Тоді селянин присів на купині і задумався: «От чудо! Кожне дерево говорить своєю мовою і знаходить такі жалісні слова, що духу не вистачає сокиру підняти. Що мені робити, якщо ніде не знайдеш дерева, що мовчки дозволило б себе зрубати? Серце моє не може не поступитися їх благанням. Не мав би я жінки, певно, повернувся б з порожніми руками».

Тут з хащі вийшов дід з довгою сивою бородою, в сорочці з бересту і жупані з кори ялини. Дід спитав:

— Чого ти, брате, сидиш тут на купині, зажурившись? Зобидив тебе хтось, чи що?

Селянин відповідає:

— Як же мені не журитися? Узяв я вранці сокиру, пішов у ліс, хотів нарубати дров і відвезти додому. Та що за диво! — увесь ліс ніби ожив, у кожного дерева свій розум, своя мова, кожне дерево знаходить жалібне слово, щоб відстояти себе. А в мене сили не вистачає їх не слухати. Хай що буде, а живі дерева я рубати не буду!

Дід лагідно глянув на нього і сказав:

— Спасибі тобі, земляче, що ти не залишився глухим до благань моїх дітей. В нагороду за твою добрість я потурбуюсь про те, щоб ти ніколи ні в чому не мав потреби. Ти не пролив крові моїх дітей, і це принесе тобі щастя: не лише дрова, а й усе інше у тебе буде, лише мусиш вголос висловити своє бажання. Та дивись, аби бажання твої не були надмірними. Умов також дружину і дітей, щоб і вони нічого такого, що не виконується, не бажали, а то замість щастя буде біда. Ось візьми цей золотий прутик та бережи його, як свою душу.

З цими словами дід дав селянину золоту різочку довжиною у дві п’яді та у товщину — як в’язальна спиця, тоді додав:

— Якщо хочеш побудувати дім чи виконати яку-небудь іншу роботу, піди до мурашника і тричі змахни над ним цією різочкою, та обережно, щоб не вдарити по ньому і не нашкодити маленьким істотам. При цьому накажи мурахам виконати роботу, яка тобі потрібна, і на другий день усе буде готово. Захочеш їсти — накажи кухонному котлу приготувати страви, які лише захочеш. Якщо захочеш солодкого, покажи цю різочку бджолам і вели їм братися до роботи. Вони принесуть тобі стільки меду, що ти зі своїми домашніми і з’їсти його не зможеш. Захочеш попити соку лісових дерев — накажи березі чи клену, вони негайно виконають твою долю. Вільха дасть тобі молока, а ялівець вилікує від хвороб, варто тобі лише наказати. Котел буде щодня варити тобі рибу і м’ясо, і тобі не треба буде знищувати живі істоти. Якщо тобі знадобиться полотно, шовк чи шерсть для одягу, поклич павуків, і вони витчуть тобі тканину, яку ти накажеш. Ти ні в чому не відчуватимеш нужди, всього матимеш вдосталь, в нагороду за те, що зглянувся на мої діти. Я — Лісовий батько, чарівник, повелитель усіх дерев.

Тоді дід попрощався з селянином і відразу щез.

Та в селянина була зла-презла дружина. Вона зустріла його надворі і, побачивши, що чоловік повертається з лісу з порожніми руками, ще здалеку почала лаятись.

— Де ж твої дрова? — кричала вона.

Чоловік спокійно відповів:

— Ростуть собі в лісі, як і росли.

Тут жінка крикнула злісно:

— Ой, хай би усі березові гілки самі в різки зв’язались та й видубили твою ліниву шкіру!

Тоді чоловік непомітно змахнув чарівною різкою і тихо, щоб жінка не чула, проказав: «Хай різки на тобі потанцюють!» І раптом жінка як закричить: «Ой, боляче, пожалійте!»

Тоді чоловік наказав різочці зупинитись.

У