Прокляте болото: Казки про відьом і чарівників - Автор невідомий - Народні казки
— Не чув я про такого когута, пане, — відповідає Вилупок, — а хто чув, той і привезти може.
Пан вислухав Вилупка чемно, а тоді показав у вікно:
— Подивися на тих повішених — як не привезеш мені того когута, і тебе таке чекає. Я їх повісив за непослух.
Пішов Вилупок до лошака, гладить його і гірко плаче.
— Чого плачеш, побратиме? — питає лошак.
— Біда, повісить мене пан, — відповідає хлопець. — Брати набрехали, ніби я можу привезти такого когута, що піє кожної години по стільки разів, скільки годинник показує.
— Не журися, — каже кінь. — Кажи панові, най дає торбу грошей.
Дав пан гроші, Вилупок осідлав коня і поїхав.
Приніс його кінь на море, а там стоїть крамниця.
Каже лошак:
– Іди до корчми і купи сувій полотна.
Купив хлопець сувій полотна, взяв під пахву і далі поїхали. Від’їхали недалеко, а тоді лошак каже:
— Я дмухну на полотно, а тоді кидай його на воду.
Лошак дмухнув, Вилупок кинув полотно на воду, й зробився міст.
— Голку не загубив, ту, що баба дала? — питає лошак. — Коли не загубив, кидай позад себе, аби забилася в полотно.
Кинув Вилупок голку, і рушили полотняним мостом.
Їдуть, а полотно попереду розмотується, а ззаду змотується знову в сувій.
Переїхали на другий берег, взяв хлопець полотно під пахву — і далі в дорогу.
Довго чи недовго мандрували, а під лісом побачили хату.
Каже лошак:
— В отій хаті живе баба, в неї сидить на поді той когут. Іди, просися на ніч. Баба засне, а ти ще почекай, поки собака, який бабу стереже, вийде надвір і все обнюхає. Тоді тихенько вийди, пристав драбину і лізь за когутом. Злови його за дзьоб, аби не заспівав і біжи з ним до мене.
Зробив хлопець, як радив лошак, впустила його баба до хати на ніч, а він не спить, чекає, коли баба засне. Вже й захропіла стара, але хлопець почекав ще, коли собака все обнюхає. Тоді вийшов з хати, приставив драбину, взяв когута за дзьоб — і тікати. Прибіг до лошака, сів на нього — і гайда до моря.
Та зболіла рука, в якій тримав когута, і хотів хлопець перейняти його в другу руку, але випустив дзьоб, і когут запіяв.
Почула баба свого когута, побила собаку, що не догледів, а тоді сіла на ступу і — доганяти.
Чує Вилупок великий гуркіт за спиною.
— Що бачиш позаду? — питає лошак.
— Бачу вогняну хмару.
— То баба за нами женеться. Дай дмухнути на щітку, кидай її позад себе.
Зробив хлопець, як радив лошак, і позаду зробився ліс густий, як щітка. Баба залетіла в ліс, зачепилася за дерево, і лапка в ступі зламалася.
Закричала баба:
«Рубайся, грабочку,
Тешися, лапочко.
Най я наздожену
Свого когуточка!»
Грабочок рубається, лапка тешеться, і баба сідає на ступу, далі мчить.
Оглянувся Вилупок, а баба вже перейшла ліс:
— Дай дмухнути на гребінь і кидай його позад себе, — каже лошак.
Кинув Вилупок гребінь, і стали позаду гори льодовиті, ковзкі, як скло.
Ковзала баба, падала, але таки видерлася на гору, з’їхала з неї і далі за Вилупком женеться — ось-ось зловить.
Але то вже було коло самого моря. Кинув хлопець сувій на воду, й зробився міст. Як був на мості, голку позад себе кинув. Їде, нитку тримає у руці, той міст зразу забирає за собою. А баба думала, що міст залишиться, та й разом зі ступою залетіла в море і втопилася.
Щасливо перебрався хлопець на другий бік і приїхав до свого пана.
Почули брати, що Вилупок привіз когута, і ще більше злість почала їх мучити. Пішов один з них до пана:
— Хвалився брат, — каже він, — ніби таку скрипку бачив, якої в цілому світі нема: хто почує її — чоловік, звір, чи птах — усі танцюють.
Ще й не відпочив добре Вилупок з дороги, а вже кличе його пан.
— Збирайся, — каже, — у дорогу і привези мені ту скрипку, що в цілому світі такої нема, і хто почує її гру — чоловік, звір чи птах, — усі танцюють. Як не дістанеш — голова на палю.
Прийшов Вилупок до лошака сумний-пресумний.
— Чого сумуєш, побратиме? — питає лошак.
— Та брати набрехали панові про скрипку, про яку я й не чув. Пан наказав дістати йому цю скрипку.
— Не сумуй! — каже лошак. — Скажи панові, хай дає торбу грошей.
Дав пан торбу грошей, і поїхав Вилупок на своєму лошакові чарівну скрипку здобувати.
Їде він, їде, минає села й міста, ліси й гори і доїхав до моря.
Сказав лошак:
— Тепер зайди до крамниці й купи льняного повісма та смоли.
Купив хлопець, що треба, полотняним мостом переїхали море, а тоді лошак і каже:
— Облий мене смолою і обліпи повісмом.
Зробив хлопець, як наказав лошак, і далі їде.
Доїхав до хатини — без вікон, ще й на курячій лапці. Входить Вилупок туди, а в ній старезна-престарезна баба.
— А чого ти, шинку, хочеш? — прошипіла стара.
— Бабусю, голубко, дозвольте мені переночувати у вашій хатині, — проситься хлопець.
— Лягай на припічку під комином, — каже баба.
Ліг він, попробував, як буде спатися, а через якийсь час виходить надвір.
— Ти куди? — питає стара.
— Піду, бабусю, коневі їсти дам.
— Йди, лише швидко, бо чаш шпати.
Приходить він до лошака, а той каже:
— Скрипка в баби під головою. Коли почуєш, що перший сон зламав стару, тихенько всувай руку й з-під подушки витягай скрипку. Але неси її в одній руці, а смичок у другій, аби не доторкнутись, бо тоді скрипка заграє, баба прокинеться й перетворить тебе у звіра.
Ліг він, чекає, чекає, аж чує — баба захропла. Тихенько запхав руку під подушку, добув скрипку. Тоді її в одну руку, а в другу смичок і тихенько вийшов. Сів він на коня — і гайда до моря.
Але зболіла рука, хотів перейняти скрипку й смичок з руки в руку, смичок доторкнувся до струн, і скрипка заграла. Тої ж миті прокинулася баба, сіла на віник і погналася за Вилупком. Доганяє вона їх, намагається схопити за вуздечку, а кінь відхилив голову. Баба схопилася за повісмо, а воно в руках залишилося. Так баба хапалася не раз, і поки доїхали до моря, цілого коня обскубла. А на море Вилупок кинув сувій полотна, виїхав на міст, кинув голку, баба за ним — і втопилася.
Приїхав Вилупок із чарівною скрипкою до пана, а брати, як побачили це, то ще