Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко
Цей літописний пасаж дивовижно нагадує характеристику племен Аратти в «Махабгараті». Серед українських «араттців» бачимо сіверів, а серед індійських — сувірів, близьких родичів українських сіверів (ТРС, 10–17). Індійському й українському племенам абсолютно різні й незалежні джерела, віддалені географічно й часово тисячами кілометрів і років, дають однакову характеристику. Що навряд чи поясниш простою випадковістю, а не тривкою і давньою традицією..
Троє братів і в легендах про походження Києва — літописній (Кий, Щек, Хорив) і вірменській (Куар, Мелтей, Хореан). Перші — князі Полянської землі, другі — області Палунь. Хоча серед імен братів немає такого, від якого постали б назви Палунь і Полянська земля, не виключено, що обидві назви, як і поляни, причетні до Пуру й пуру-пауравів. Тим більше, що санскр. r часто відповідає слов’янському л, а санскр. puru — «багато» тотожне грец. полі — «багато», санскр. pur — «місто» тотожне грец. поліс й укр. поль//піль (у назвах міст). Було скіфське плем’я пали і ватажок його — Пал. За вірменською легендою, батьки трьох братів — двоє індійських князів, Деметр і Гісане (ТРС, 222–236). Тож у легендах про походження Києва з’являється відчутний індійський струмінь.
За Нестором, пізніша назва полян — руси, збірне русь. Назва ж руси, зазначає візантійський автор ХІІ ст. Іоан Цец, тотожна назві таври. Таври й руси — один народ під двома різними назвами: грецькою (таври) й місцевою (руси). А в ІІІ ст. до н.е. жителі Херсонеса Таврійського, літописного Корсуня у так званій Херсонеській присязі клянуться: «…я охоронятиму для народу састер і не розголошуватиму нічого потаємного ні еллінові (!), ні варвару…» (КЛХ, 10). Састер тут суто індійський термін для священних книг — шастр, які регламентують життя давнього й сучасного індійця.
Шастри формують і дгарму — основоположне поняття індійської філософії, що означує світолад, вселенський закон, непохитність космічних процесів (зміна зими весною, дня ніччю, рух небесних світил, плин річок тощо). Попередницею дгарми була ведійська арта. На арті-дгармі тримається впорядкований, ор<52>ганізований, гармонійний, праведний, справедливий світ, його моральні, етичні, суспільні, релігійні устої. Термін дгарма-арта не має певного лексичного відповідника, а залежно від контексту означає «лад», «правило», «право», «закон», «віра», «засади», «устої», «обов’язки», «приписи», «норми».
Таври-руси-поляни — раштри-ратти, праведні, а їхня країна — Раштра-Ратта-Артанія. За критеріями «Карна-парви», вони сповідники дгарми й приписів шастр. Інші племена а-раштри, а-ратти, ан-арти, анархічні, а їхня земля — Араштра, Аратта чи Анарта — «Не-арта».
Саме тут, схоже, коріння не завжди мирних взаємостосунків полян із сіверянами й деревлянами, стійкого суперництва полянських і чернігово-сіверських князів. Останні ще в порівняно недавні історичні часи прагнули до самостійної від Києва політики, активно родичалися з половцями, прихильно ставилися до опозиційних Києву князів, посідали престол у Тмуторакані-князівстві на території давньої Кімерії-Сіндики-Сіверщини. Через що дехто навіть закидає сіверам розпалювання внутридержавних чвар. Це можна пояснити лише давньою і цілком реальною традицією. Та й про історичні факти ми судимо переважно з київського літописання, у його не завжди безпристрасних оцінках і баченні подій.
У «Махабгараті» з Араттою пов’язується річка Апаґа, назва якої має численні паралелі в Україні: Апака в басейні Сейму, Опака — Дністра, Апажа — Десни, Опочна — Південного Бугу, Апока в Криму (ІА, 226). У Криму й гора Опук, біля якої — руїни античного міста Кімерика. Кімери ж — ті самі сувіри-сівери. Тобто майже всі поза межами Полянської землі, в ареалі української «Аратти». Апаґа — й назва священної Ґанґи, а одне з імен могутнього воїна Бгішми, полководця кауравів, вихідця з бахліків — Апаґея, «Син Апаґи-Ґанґи». Ім’я Бгішма тотожне українському прізвищу Бушма. Батько Бгішми — цар Шантану, старший брат якого має показове для нашої розмови ім’я — Бахліка. Онук Бахліки — Бгурішравас; ім’я якого тотожне нашому Борислав. А дід Бгішми, батько Шантану й Бахліки — Пар’яшравас, ім’я тотожне нашому Переяслав (СІ, 195–201). Пар’яшравас і Бгурішравас — семантичні двійники й означають «Багатославний», «Преславний».
Щодо бахліків-балхіків, звичаями так схожих на слов’ян з їхніми спиртним, коровиною з часником, пирогами з м’ясом, вінками тощо, то сліди їх помітні в Україні й досі. На межі Галицької, Волинської і Київської земель <53> (басейн Случу, верхів’я Південного Бугу й Тетерева) існувала Болоховська земля з її містом Болохів і жителями болоховцями. Болоховські міста Кудин, Губин, Божеськ, Кобудь, Чернетин, Дядьків виявляють зв’язок із «Махабгаратою», Крішною-Чорнобогом і Баладевою-Білобогом, ядавами-ятвягами та іншими індійськими реаліями. Рукміні, дружина Крішни — дочка царя Бгішмаки, ім’я якого тотожне українському прізвищу Бушмака. Царство Бгішмаки називалося Відарбга, а в Біруні така країна стоїть поряд з країною Раштра. Столиця царя Бгішмаки Кундін має болоховський аналог — Кудин (ТРС, 48–49). У сучасних українців багато прізвищ Болох-Волох, Блох-Влох, Болоховець-Волоховець, Болоховченко-Волоховченко та ін. Бахліки-балхіки «Махабгарати», як і сувіри-сівери, воювали на боці кауравів. А каурави — кравенці «Влес-книги», коровичі, бичичі, туричі. Кравенці ж — давня форма етноніму українці (СІ, 158–162).
Арабські автори знають у Давній Україні Артанію, Славію і Куявію, що цілком у дусі індійського, скіфського, вірменського й літописного переказів про трьох братів і їхні три царства. Виходить, що Артанія — Полянська, Славія — Переяславська, а Куявія — Сіверська земля. Дві останні, як на київське літописання, підпадають під статус Аратти.
Цікаве ще одне. Іранський суфікс hu, якому відповідає санскр. su, фонетично тотожний гу — «бик» в Гу-країна. Але hu та su — префікси, які надають вищу якість основному слову. Із su є індійські етноніми сувіри, сураштри та сугуди в іранській «Авесті» й назви країн, похідні від них — Сувіра,
