Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

a-раштрій — антидержавний, антинаціональний (раштрій — державний, національний) a-раштрі-кріт — роздержавлений, денаціоналізований

a-раштрі-каран — роздержавлення, денаціоналізація.

З ними перегукуються інші санскритські терміни в мові хінді:

а-радж’я — «не-держава» (санскр. rajya — синонім до раштра)

а-радж — «безцарна» (про країну без правителя)

а-раджан — «не-царська», «не-керована-царем», «анархічна» (про країну); у слові анархія теж заперечна частка aн. Грец. an-arhos (архос — «ватажок», «правитель») і санскр. a-rajan — семантичні двійники

а-раджак-та, досл. «не-царськість» — «беззаконня», «безлад», «анархія» (ta — санскритський суфікс, тотожний укр. та в спільнота, чеснота, виднота, гарнота, висота, широта тощо)

a-раджан-стхапіт — «не-встановлений-царем», «незаконний», «нелегальний», «недійсний» (ХРС, І 129).

Таким чином, назва Араштра—Аратта означає Не-держава, Не-країна. Що цілком у дусі уявлень про Аратту і її людність у «Махабгараті» й інших давньоіндійських пам’ятках. Прикметно, що й шумерський епос вважає жителів Аратти людьми, яких бог Думузі відокремив від інших людей (ШЭ, 267). Думузі, інакше Таммуз (пор. італ. Томмазо, груз. Тамаз) — шумерське пастушницьке божество, епітет якого Гу-ба — «Пастух» (досл. «Захисник корів»), етимологічно тотожний іменам Ґопа й Ґопала, що їх має Крішна, теж пастушницьке божество (ТРС, 48–50; ОРВ, 234). <49>

Етнонім аратти, який означає «безвірники», «неправедники», вочевидь не самоназва, бо називати так себе насельники Аратти не могли. Це не конкретна племінна назва, а загальне означення племен поза сферою брахманських уявлень і вірувань. Самі ж племена, охоплені назвою Аратта, мали щодо себе власні, цілком пафосні наймення. І постала назва Аратта іззовні, її витворили ті, хто мав себе за праведних і чеснотливих. Тому важливо з’ясувати, хто ж антипод араттців і взірець праведності.

У «Ріґведі» це плем’я пуру, у «Махабгараті» — паурави, нащадки легендарного царя Пуру. Плем’я пуру, активне в «Ріґведі», бачимо серед так званих «п’яти ведійських племен» — яду, турвашу, ану, друх’ю і пуру. За даними «Ріґведи», тільки пуру — істинно ведійські арії. Вони посідають у «Ріґведі» чільне місце, ведійські боги — їхні боги. Похід до Індії Олександра Македонського застав це плем’я в Пенджабі, де воно вчинило завойовнику відчайдушний опір, проте зазнало поразки, а його зранений ватажок Пор (грецька передача імені Пуру) потрапив у полон. Та Олександр, вражений мужністю Пора, дарував йому життя і навіть залишив йому його царство.

«Ріґведа» згадує 11 царів-пауравів (нащадків Пуру), а серед них — Девашравас, Судас і Сомака. Ім’я Девашравас має шравас, тотожне слав в українських іменах і назвах. Тому слов’янська форма імені — Девослав чи Богослав, оскільки санскр. deva — «бог». Прикметно, що імен зі шравас чимало в «Ріґведі» й «Махабгараті», але сучасні індійці ні імен, ні назв із цим елементом не знають. Зате в українців та інших слов’янських народів подібні імена й назви вжиткові й досі. Це може означати, що ведійські арії принесли їх зі своєї попередньої батьківщини, тобто і з України.

Ведійське ім’я Судас — «Щедродайний» тотожне українському прізвищу Судас, похідне від якого — Сдасюк. Прикметно, що двоє відомих мені сучасних носіїв цих прізвищ причетні до Індії: О.Судас — журналіст, який вивчав і мову хінді, а Г.Сдасюк — російська індологиня (українського походження, якщо це її дівоче прізвище), авторка книги «Штати Індії».

Ім’я Сомака похідне від Сома — «Місяць» і означає «Малий Місяць», «Півмісяць». Ім’я Саумака (хінді Саумак, Савмак) — «Нащадок Сомаки» мав онук Сомаки, цар Друпада (HN, 383), батько Драупаді, спільної дружини п’ятьох братів-пандавів. А вихованцем <50> боспорського царя Перісада V (ім’я має індійські паралелі), був Савмак, котрий 108 року до н.е. повстав проти свого вихователя й захопив владу на Боспорі. Санскр. Сомака мовою хінді — Сомак, а «Реестр» 1756 року фіксує козацькі прізвища Сомак, Сомай, Соменя (РЗВ, 52, 31). Іранська ж форма імені Сомак — Хаомак, Хомак.

Більше про пуру-пауравів у «Махабгараті», яка подає романтично-драматичну оповідь про царя Яяті й п’ятьох його синів — Яду, Турвашу, Ану, Друх’ю та Пуру, епонімів однойменних племен. Яду й Турвашу — сини Яяті від законної дружини-брахманки Деваяні, а Ану, Друх’ю, Пуру — від таємної дружини, кшатрійки Шарміштхи. Всупереч звичаю, трон посів наймолодший брат — Пуру. Бо коли розкрилося, що в Яяті троє синів від Шарміштхи, тесть прокляв молодого ще царя на довічну старість. Яяті слізно благав синів узяти бодай на час його старість, а йому віддати молодість. Лише Пуру зважив на батькове прохання, тому й став царем, родоначальником пауравів і царської династії (ТРС, 51–57).

Міф про трьох синів царя Яяті від Шарміштхи близький до скіфської легенди в Геродота про Ліпоксая, Арпоксая і Колаксая — трьох братів і родоначальників скіфських племен. Першим царем і засновником царської династії теж став наймолодший брат — Колаксай, і теж заслужено. Бо тільки йому далися до рук 4 предмети, що впали з неба — золоті чаша, сокира, плуг і ярмо. Символіка небесних дарів прозора: чаша символізує жерців, сокира — воїнів, плуг — землеробів, ярмо — залежних общинників. Тож Колаксаєве плем’я визнавало поділ суспільства на 4 стани, що, як на брахманів, неодмінна ознака праведності. «Царські скіфи» й Колаксай функціонально тотожні епічним пауравам і Пуру, отже, й пуру-пауравам «Ріґведи». Племена Пуру й Колаксая — сповідники дгарми, а племена їхніх старших братів — ні. Втім, ім’я Пуру й Кола (санскр. kula) в імені Колаксай (ксай «цар») — семантичні двійники й означають «рід», «плем’я» (ТРС, 187–191).

Східнослов’янський аналог «царських» скіфів і ведійсько-епічних пуру-пауравів — поляни. Лише їм властивий ореол праведності, бо вони (за «Літописом Руським») «мали звичай своїх предків тихий і лагідний, і поштивість до невісток своїх і до сестер, а