Індоарійські таємниці України - Степан Іванович Наливайко

Іран. Сіявуш істотно коригує низку українських прізвищ типу Чорноус та Білоус, нині звичних у тлумачені як «Із чорними вусами», «Чорновусий» і «З білими вусами», «Біловусий». Насправді ж — ус//-вус у них — «бик», «віл», «тур». Отожі прізвище Білоус стає до ряду прізвищ Біловіл//Біловол, Білобик, Білотур, Білокур//Білокура, а Чорноус — до Чорновіл//Чорновол, Чорнобик, Чорнотур, Чорнобай, Чорногуз, Черниш, Чернега, Калуш, Калниш, Калакура//Калакур, Калатура//Калатур, Сиваш.

В українському назвотворенні, як і в етногенезі, простежується безперечний іранський струмінь, тому цілком правомірне й виправдане залучення іранських мовних фактів до витлумачення українських реалій. І ці мовні факти промовляють за те, що етнонім галичани може означати «чорнобичичі», «чорнотуричі», а назви Галич і Галичина відповідно — «Чорнобиків», «Чорнотурів» і «Край чорнобичичів, чорнотуричів». Це підтверджує й українська лексика: галоха «чорна корова», галяс «чорний пес», галиця «чорна гадюка», галка «чорна ворона» — всі вони вважаються похідними від праслов. galъ «чорний» (ЕСУМ, І 460). Назва Галич (Галиш, Галуш), що має двійника неподалік — Калуш (форми Калиш, Калниш), виявляється двійником імен Черниш, Черніг, Сиваш, теж відбитих у назвах.

У примовці-застереженні Не кидай палиці на чужі галиці слово <38> галиці означає «корови», «худоба», воно споріднене з осет. gal — «бик», «віл», н. — перс. kal «бик», «буйвіл» (СИФ, 201). Можна гадати, що й gal-kal первісно означало «чорний бик», як і єгипетське bakha (в якому впізнається наше бик), що означувало бика чорної або темної масті. Інд. krishna означає не тільки «чорний», «темний», але й «чорний самець», «чорний бик», «чорний самець-антилопа». А санскр. ш’ям, синонім до крішна, якраз і означає «чорний бик, віл», ш’яма — «чорна корова, телиця» (СРС, 655). Священна ріка індійців Ямуна, на берегах якої минули дитинство і юність Крішни, має і назву Ш’яма (хінді Ш’ям).

Тоді й назва Сейм у гущі чернігово-сіверської «чорно-вороної» топонімії означає «Чорний Бик» і поповнює гідронімію цього плану ще однією давньою назвою. Оскільки поняття бик невіддільне від понять вода, дощ, волога, роса, то Сейм може означати й Чорновода, Чорнорічка. Тим більше що в Україні маємо гідроніми Сам-вода (басейн Південного Бугу), Саморічка й Самець-річка (на Вінничині), ручай Самбір (на Сумщині), Самгородок (місто на Черкащині) тощо (СГУ, 485–486). Назва Суми теж у цьому ряді:місто стоїть на річці Сума, назву якої, до речі, дослідники й пов’язують із д.-інд. shyama, syama — «темний» (ТСУ, 342). Річки з назвою Темна є в басейнах Дніпра, Дністра й Південного Бугу, саме там, де найбільше й гідронімів на Сам (ТСУ, 348). Доцільність звернення до індійських мовних фактів підтримує і назва Псьол, притокою якої є Сума. Псьол — «Повновода», споріднене з санскр. apas, apsu «вода», відбитому в назвах Закарпаття: Апшиця, Вишня Апша, Середня Апша, Нижня Апша — нині Водиця, Верхнє Водяне, Середнє Водяне, Діброва (СІ, 200).

Тож укр. самець цілком може споріднюватися з санскр. ш’ямак — «чорний, темний бик». Тоді й укр. самка й санскр. ш’яміка «чорна корова, телиця» — тотожні. Українське прізвище Семак, тотожне індійському імені Ш’ямак (дядько Крішни по батькові), теж стає сюди (HN, 432). Гідронімія України знає ще річки Самка, Самчик, Самкова, Самовиця, Самовицька, Самовнича, Самоткань, Самопалка, Самощина, Саморуків, Самаха тощо, де Само-//Сам-, безперечно, «темний», «чорний». Лише назв Самець в Україні гідронімний словник фіксує 18 (12 річок, 4 потоки й 2 струмки). Роська, притока Росі (Рось, як на нас, Бик-ріка), зоветься і Самець (СГУ, 475).

Санскр. ш’ямаль, до речі, яке виступає чоловічим та жіночим іменем і є похідним від ш’яма, <39> означує велику чорну бджолу. Що, певно, проливає світло й на наше досить загадкове слово джміль (чміль).

Як на нас, список етнонімів, назв і прізвищ із значенням чорнобичичі й чорнотуричі, Чорнотурів і Чорнобиків, Чорновіл і Чорнотур має поповнюватися, бо чимало їх іще приховується під різними лексичними оболонками. У запорозьких козаків, наприклад, засвідчені прізвища Калнавіл і Кальміус (РЗВ, 59, 53), які теж означають Чорновіл, Чорнотур.

Особливо в цьому плані привертає увагу назва Malorossa — місто в азійській частині Боспору, колишній Кімерії-Сіндиці на Таманському півострові. Вона тим цікавіша, що засвідчена в «Космографії» Аноніма з Равенни, який жив у VII ст. Коли, як вважається, ще не існувало ні етноніма малороси, ні назви Мала Русь чи Малоросія, виникнення яких відносять щонайменше до XVII ст. (УС, № 1, 16–17; № 2, 20, 29–31). Тобто через тисячоліття після фіксації назви Malorossa. А саме з ними ця назва й виявляє виняткову подібність, принаймні фонетичну.

О.Трубачов назву Malorossa виводить (зі знаком запитання) від mala-ruksa — «білий берег». Де mala пропонується порівняти з алб. mal «гора», рум. mal «берег», «гора» й латис. mala «берег». А ruks — «білий», яке нібито не раз засвідчене в цьому боспорському регіоні. Тожmala-ruksa, як на нього, ймовірний кімерійсько-сіндомеотський гібрид, структурно й семантично тотожний індоарійському ruksa-tar «білий берег» (ІА, 254; також: 42, 57).

Дослідник, звісно ж, не міг не бачити, що назва Malorossa напрочуд перегукується з назвами малороси, Мала Русь і Малоросія. Але йде за своїм тлумаченням етноніму руси — «світлі». І не зважає на низку грецьких імен та назв із melas, melan — «чорний» (латис. melns), від і.—є. mal «чорний»: Помпоній Мела — «Чорний»; Меланіпп, досл. «Чорний Самець», «ЧорнийЖеребець» — ім’я кількох персонажів грецької міфології; Меланіппа, досл. «Чорна Самиця», «Чорна Кобила» — кохана Посейдона (МНМ, ІІ 134). Меланезія — «Чорні острови», меланхолія — сумовитість, депресія, досл. «чорний настрій» (OD, 567). Те ж melan «чорний» — і в етнонімі