Загнуздані хмари (бібліотека пригод та наукової фантастики) - Мария Михайловна Романовская

Вона сміливо кидалася на спину цього страхіття і, вхопившись за гриву, намагалася скорити його. А розлючений кінь кидав її на землю і топтав своїми копитами. Минуло багато років, доки не знайшовся такий митець, що розгадав, дослідив простий конячий закон — кінь іде туди, куди повернути йому голову… І тоді тільки людина певно і сміливо загнуздала баского коня.

Я був щасливішим за багатьох своїх попередників, які, не знаючи як слід законів дощу, намагалися загнуздувати хмари і ламали на цьому шию. Багато законів дощу було вже розгадано. Треба було тільки перевірити їх і, озброївшись новою технікою, скувати для хмар міцну вуздечку.

— А я б дуже хотів, — попросив комсорг колгоспу Яша, стрункий, тонкий, як молода тополя, юнак, — щоб ви нам коротенько пояснили, що саме ви взяли за основу в науковій теорії про дощ?

— Добре, — сказав Горний. — Ви от сідайте, прошу, а я коротенько розповім.

Гості розташувалися на затишній канапці, яка автоматично вистрибнула з стіни за сигналом Горного.

Ви, безумовно, знаєте, що таке колоїдні розчини? — спитав Горний.

— Я знаю, я агрохімік! — радо обізвався Яша.

— А я не знаю, — сказав один з колгоспників.

— Так от, колоїдні розчини — це такі розчини, де змулені часточки якоїсь речовини плавають у рідині острівцями — групами молекул. Давно вже і наші, і закордонні вчені звернули увагу на подібність тих явищ, які відбуваються в колоїдному розчині, з тими явищами, що відбуваються в атмосфері. Вони почали говорити про те, що атмосферу з її туманами, хмарами тощо можна теж розглядати, як особливий колоїд, і назвали її аерозолом (подібно до водного колоїду — гідрозолу).

Я став досконало вивчати цю подібність. Знаєте, бувають стійкі колоїди. В них часточки розчиненої речовини мають однойменні електричні заряди. Ці заряди заважають часточкам об'єднуватись природним шляхом — від руху молекул.

Інколи буває так, що ніякі механічні впливи на такий колоїд, наприклад, струшування, не можуть примусити ці заряджені часточки об'єднатись і випасти на дно.

Ще професор Аганін говорив, що крупні краплі зливаються тільки тоді, коли їхню повітряну оболонку пробиває або великий механічний поштовх, або великий заряд… чого в природі не буває. Значить, треба створити і ці умови штучно, поза природою, — сказали ми.

Наші метеорологічні спостереження дедалі більше підтверджували подібність атмосфери до колоїду. Так, наприклад, у стійких туманах крапельки несуть у собі значні однойменні заряди. Ці заряди виникають від осідання з атмосфери іонів.

Навпаки, нестійкі, швидко випадаючі тумани мають протилежні заряди.

Часто густі хмари довгий час не випадають дощем, а потім, після грозових розрядів, починається дощ. Очевидно, раніше крапельки були заряджені однойменними зарядами. Грозові розряди викликають підвищену іонізацію повітря, а також розряджають чи перезаряджають хмарні маси. В результаті крапельки розряджаються протилежними зарядами, злипаються і випадають дощем.

На основі цих наукових даних і почалися наші технічні впливи на атмосферу. Але ж колоїди бувають різні', і електроліти для них винаходять різні. І склад атмосфери з вологою, яка міститься в ній, буває теж різний. Адже хмари відрізняються між собою і своєю будовою, і знаком заряду, і хімічним складом ядер конденсації. А наші вчені володіли такими одноманітними засобами впливу на них!.. Які кустарні були паші перші електроустановки! Довго ми бились, поки такі здібні електрики, як наша Рая, не сконструювали такий чудовий літаючий генератор, а наші хіміки не впоралися з моїм дощовитом.

До хімічки вбігла легка на згадку Рая.

— Борисе Олександровичу! Дозвольте перевірити малого «Переможця», він мені не подобається. Зараз на другому кілометрі посувається до нас малесенька стійка хмарка. Ну, а Ролінський заперечує, каже, що це поза планом!

— Що ж, — сказав Горний, — я не заперечую. До речі, покажемо нашим гостям цю малесеньку спробу.

Він натиснув якусь кнопку, і сигнал до підйому задзвенів у повітрі. І враз автоматично зачинилися вікна й двері, майнув й сховався трап. Станція повільно підіймалась у повітря.

Гостей доручили Макові. Він привітно запросив їх до кают-компанії, що містилася поруч з їдальнею, і посадовив їх перед вікном, звідки можна було спостерігати і землю, і хмари. Катруся принесла кофе з тортом.

— Катрусю, — здивувався дід, пізнавши свою землячку, — коли це ти встигла стати повітряною дівчиною?..

— Тсс! — всміхаючись перервала Катруся всі розмови. — Дивіться на диво в небі…

На небі справді починалося диво. «Переможець» спинився в повітрі на рівні хмари. З дирижабля стежили за нею. Потім з люка автоматично вилетів круглий з короткими крильцями радіолітак. На його зеленій поверхні перепліталися проводи і циліндрики метеорологічних приладів. Літачок почав діловито обмацувати хмарку, ось він пірнув усередину і на хвилинку затримався в її штучній вуалі.

— Це — автоматичний розвідник. Він без пілота! Наш радист Ясь керує ним по радіо!.. А його метеорограф уже передає нам по радіо дані… — зашепотів, пояснюючи, Мак.

Літак-розвідник дуже швидко повернувся з хмари назад. Хмарка пливла все далі, а «Переможець» переслідував її. За хвилину з станції вилетів автомат, і генератор, сяючи червонястою головкою, впився в білу тканину хмарки.

І тоді на очах у всіх хмарка затремтіла і немов почала розповзатися. Вона потемніла, а середина її засвітилася, зробилася тонкою — звідти мережаною смужкою пішов дощ.

— Дощ! Справді, дощ — шумно зітхнув Івась.

— Це хіба дощ? — чемно зауважив Мак. — Це пусте. Дощ буде завтра.

Професор Ролінський стояв біля вікна свого кабінету, скептично примруживши підсліпуваті очі.

— Китайський фокус, — шепотів він.