Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей

20. - Ох, як би я хотіла, мій Луцію,- відповіла Фоті-да,- задовольнити твоє бажання! Але Намфіла через недовірливу вдачу займається своїми таємними справами звичайно наодинці і не допускає до себе нікого стороннього. Все-таки твоє прохання важить для мене більше від власної безпеки. Я постараюся знайти зручну нагоду, щоб [59] піти тобі назустріч, але тільки в тому разі, коли, як ми й домовилися з тобою, ти про це нікому анічичирк.

У той час, як ми отак собі гомоніли, любовна жага пройняла наші душі й тіла. Скинувши із себе весь одяг, зовсім голі, ми віддалися любовним утіхам. Потім на наші очі, вже потьмянілі від неспання, налетів міцний сон. Прокинулись ми, коли був уже білий день.

21. Так спливло кілька солодких ночей. Та ось одного дня вбігає до мене захекана й розхвильована Фотіда й повідомляє, що її господиня, яка не могла досі нічого домогтися в своїх любовних. справах іншими чаклунськими прийомами, цієї ночі перекинеться в пташку і пташкою полетить до свого милого.. Отож мені треба з якнайбільшою обережністю підготуватись до того, щоб крадькома спостерігати це перетворювання. Десь уже доходило півночі, як Фотіда нишком, тихесенько повела мене на горище і звеліла підглядати крізь шпарку у дверях. А відбувалося там ось що. Насамперед Памфіла роздягається, скидає з себе всі шати, потім відчиняє якусь скриньку, з якої виймає безліч коробок. З однієї коробки піднімає накривку і набирає якоїсь масті, спочатку розтирає її на долонях, а далі змазує собі все тіло від нігтів ніг аж по кінчики волосся на голові, нарешті довго шепоче щось до свого світильника й починає дрижати усім своїм тілом. У той час, як тіло її спроквола здригалося, його став покривати ніжний пушок, який швидко виріс у міцне пір'я, ніс перетворився в кривий дзьоб, з'явилися криві кігті: Памфіла стала совою(14). Ось вона, жалібно писнувши, повільно відштовхнулась від землі і, знявшись у повітря, дужим помахом крил вилітає надвір.

22. Памфіла за власним бажанням і завдяки чаклунському мистецтву змінила свою людську подобу, а я, ніяким закляттям не зачарований, але приголомшений побаченим, подумав, що я є ким завгодно, тільки не Луцієм. Так очманілий і безтямно вражений, я ніби снив наяву: довго протирав очі, щоб упевнитися, що не сплю. Нарешті, отямившись, я схопив руку Фотіди і, підносячи її до своїх очей, проказую: - Не відмов мені, прошу тебе, якщо вже трапилась така сприятлива нагода, скористатися переконливим і особливим доказом свого кохання: візьми для мене трішки цієї чудодійної масті. Благаю тебе твоїми ж грудьми, моя солоденька, цією неоплатною послугою зроби мене навіки своїм рабом і так учини, щоб я став крилатим Купідоном біля тебе, моєї Венери! - Що таке? [59]

Хитрун з тебе нівроку, мій друже,- відказала Фотіда,- то ти хочеш, щоб я сама собі шкодила? І так я тебе, беззахисного, ледве спроможна оберегти від фессалійських дівок; а коли ти станеш птахом, то де ж мені тебе шукати, коли я тебе побачу?

23. - Хай боги бережуть мене від такої злочинної поведінки,- кажу.- Невже б я, ширяючи на крилах орла високо по всьому небу як надійний вісник або усміхнений зброєносець всевладного Юпітера, і скуштувавши насолоди польоту, не вернувся врешті-решт у своє гніздечко? Клянусь чарівним кучером твого волосся, яким ти зачарувала моє серце, що немає для мене милішої жінки від Фотіди. Ось що тепер спало мені на думку: як тільки я від такої масті перетворюсь на птаха, доведеться мені триматись віддалік від людських осель. Та чи й приваблюватиме до себе жіночу увагу таке опудало-пугач? Хіба ми не знаємо, як усі намагаються піймати такого-пічного птаха, коли той залетить у якийсь дім, і прибити до дверей, щоб лихо, яке ніс сім'ї несподіваною появою, своїми муками спокутував він? Я мало не забув тебе запитати: що слід мені проказати або зробити, щоб, позбувшись оперення, я знову міг стати самим собою - Луцієм? Фотіда відповіла: - Непокоїтись нема чого. Моя господиня показала мені всі засоби, які можуть таким перевертням повернути людську, подобу. Тільки не гадай, що вона зробила це з якоїсь там прихильності до мене, зовсім ні! Зробила так, щоб я могла подати їй допомогу, коли вона повертатиметься додому. Ось послухай, яким простим і звичайнісіньким зіллям це досягається: трішки кропу з лавровим листям(15) слід вимочити у джерельній воді, потім цим настоєм помитися і випити його.

24. Повторивши мені кілька разів такі поради, Фотіда, збуджена, побігла в кімнату і вийняла зі скриньки якусь коробку. Я схопив цю коробку і, поцілувавши, спочатку попросив подарувати мені успішний політ, потім, швидко скинувши з себе .одяг, жадібно набрав з неї повну пригорщу масті і натер нею тіло. І вже, махаючи розмірено то однією, то другою рукою, немов птах крилами, намагався було злетіти в повітря. Але що за дивина? Жодної пушинки, жодної пір'їночки не з'являється на мені! Натомість моє волосся цупкішає, ніжна шкіра твердіє, перетворюючись на шкуру, на руках і ногах усі пальці зростаються в одне копито, а з кінця крижів виростає довжелезний хвіст. Далі. Лице моє непомірно розростається, [61] рот розтягується, ніздрі розширюються, губи обвисають, ,а вуха надмірно видовжуються і вкриваються шерстю. Одна-єдина втіха була в цьому злощасному перетворенні: моя чоловіча плоть збільшилася, але що з того, я ж не міг обнімати Фотіди.

25. У той час як безпорадно розглядаю своє тіло і бачу, що став я не птахом, а ослом, злість бере мене на Фотіду за її вибрик, але, позбавлений людських рухів і людського голосу, роблю єдине, що можу: опустивши нижню губу, спідлоба позираю на Фотіду зволоженими очима, безмовно скаржусь їй на свою біду. А вона, бідолаха, побачивши мене в такому стані, як не сплесне в долоні, як не заволає: - Пропала я, нещасна! У поспіху помилилась я, взяла не ту коробку! Добре принаймні, що не важко буде дістати надійний засіб проти такого перетворення. Треба тобі лише пожувати жменьку троянд, і ти скинеш із себе подобу осла і знову станеш моїм Луцієм. Шкода, що я звечора не підготувала кілька вінків з троянд, як це звичайно робила! Тоді не довелося б тобі чекати й однієї ночі. Та тільки-но почне розвиднятися, я одразу ж подам тобі ліки.

26. Так вона, сердега, бідкалася, а