Метаморфози, або Золотий осел - Луцій Апулей
4. Виголосивши таку грізну промову, мій страшний обвинувач замовк. Окличник відразу ж дав мені слово для захисту. А в цю хвилину я міг тільки плакати, бо мав на увазі, клянуся Геркулесом, не стільки жахливе обвинувачення, скільки свою нещасну невинність. Нарешті в мені прокинулася, з волі богів, сміливість, і я так відповів на обвинувачення:
- Я добре усвідомлюю, що обвинуваченому у вбивстві, особливо коли при тому виставлені трупи трьох громадян, важко переконати таку масу народу в своїй невинності, хоч би він і правду казав і добровільно дав щиросердечні показання. Але якщо ви у своїй людяності приділите мені трохи уваги, я легко доведу, що не зі своєї вини я потрапив у смертельну небезпеку: спалахнувши справедливим обуренням, я сам накликав на себе вашу ненависть за той не зловмисно заподіяний злочин.
5. Трапилось так, що я досить пізно повертався додому з вечері напідпитку - цієї вини я не буду заперечувати. Біля самих дверей будинку, де я зупинився,- а живу я , у вашого співгромадянина, доброго Мілона,- побачив якихось лютих розбійників, які намагалися вдертись у дім і, зриваючи завіси, пробували виламати двері. І навіть усі засуви, міцно поприбивані, вони зірвали і вже змовлялись між собою, як прикінчити мешканців будинку. Один із них, особливо буйний і найбільш кремезний, такими словами підбадьорював інших:
- Гей, хлопці, проявімо сміливість і нападімо на них, поки сплять! Не баріться і не щадіть нікого! Оголіть мечі, хай гуляє по всьому будинку різанина! Сонного прикінчуйте, хто опиратиметься, того - по голові! Цілими і неушкодженими вийдемо, якщо ніхто цілим не залишиться в домі.
Щиро зізнаюся, шановні громадяни, з обов'язку доброго громадянина та й задля рятунку своїх господарів, як і свого власного, з коротким мечем у руці (на всяк випадок я не розставався з ним) зважився я їх налякати і прогнати. Але цим проклятим і озвірілим шибайголовам і в голові не було тікати. Навпаки, вони почали люто відбиватися, хоч і бачили зброю в моїх руках.
6. Почався справжній бій. Сам верховода і заводій зграї накинувся на мене з усіх сил: він, схопивши мене [52] обома руками за волосся, загинає голову назад із наміром розтрощити її каменюкою. Поки він кричав, щоб йому подали камінь, я завдав йому несхибного удару, так що він розпластався горілиць на землі. Скоро і другого грабіжника, який, вчепившись за ноги, кусав мене, спритним ударом між лопатки я знешкодив, а потім третьому, який наосліп кинувся на мене, прохромив груди. Так відновивши порядок і спокій і захистивши дім своїх господарів та громадську безпеку, я гадав, що не тільки не заслуговую осуду, а навпаки - годиться мою особу прилюдир й похвалити. Зважте, я ніколи не притягався до відповідальності за найменший злочин, більше того: у себе на батьківщині я зажив чесної слави, завжди більше цінував чисту совість від усіляких вигод. Ніяк не можу второпати, чому за справедливу розплату, за те, що я дав доброго чосу підлим розбійникам, я повинен відповідати перед судом. Ніхто ж не зможе довести, що між мною і цими покидьками мала місце особиста ворожнеча і що взагалі я коли-небудь був з ними знайомий. Ніхто також не в стані сказати, що могло б спонукати мене до такого страшного злочину.
7. При цих словах знову навернулись мені на очі сльози, і я, благально витягуючи руки, жалісливим голосом то до одних, то до інших, в ім'я, всього, що їм найдорожче, прошу змилосердитись наді мною. І коли мені вже здалося, що вони пройнялися співчуттям, що мої сльози їх зворушили, коли я вже взяв для себе за свідків всевидюче око Сонця і Справедливості і всю свою справу перепоручив божому провидінню, раптом, ледь глянувши вгору, бачу, що всі присутні надриваються зо сміху і навіть мій добрий господар, батечко Мілон, регоче, аж мало не падає. Тут я собі й подумав: - Оце тобі вірність, оце тобі совість! То я, захищаючи життя свого господаря, став убивцею і за це мені загрожує страта, а він тут стовбичить і не тільки не втішає мене, а ще й сам насміхається над моєю бідою.
8. Тим часом на середину театру проривається якась молода жінка в жалобній шаті з немовлям на грудях, плачучи й голосячи, а слідом за нею друга - старуха, в огидному лахмітті, також засмучена й заплакана. Обидві, вимахуючи оливковими гілками(7), зайняли місця по обидва боки від ложа, де лежали загорнуті в саван тіла убитих. Жінки заридали, журливо заголосили за небіжчиками: - В ім'я загальнолюдського милосердя, в ім'я [й] спільного всім людям права на співчуття зласкавтесь над ганебно повбиваними юнаками, хоч помстою втіште наше вдівство й самотність! Згляньтеся принаймні на оце малятко, осиротіле вже з найраннішого дитинства і з крові оцього розбійника принесіть спокутну жертву вашим законам та суспільному правопорядку!
Потім піднявся найстарший віком суддя і так промовив до народу: - Розглядуваного злочину, за який треба покарати суворо, не може заперечити навіть той, хто його скоїв. Але нам залишилась ще одна, щоправда, не така важлива, турбота: виявити і співучасників страхітливого злодіяння. Адже неймовірно, щоб одна-однісінька людина могла впоратися з трьома здоровилами. Тим-то доведеться дійти до правди, вдавшись до катування. Слуга, який супроводив цього злочинця, зник, і справи так склалися, що підсудного треба буде піддати тортурам(8), щоб він виказав спільників свого злочину і таким чином можна було б позбутися страху перед лютою зграєю розбійників.
9. Невдовзі приносять, за грецьким звичаєм, огонь, колесо і канчуки всіляких видів. Мій відчай росте, подвоюється, бо навіть померти спокійно не доведеться. Раптом стара, яка щойно своїм голосінням схвилювала всіх, загорлала:
