Декамерон - Джованні Боккаччо
Жив колись-то у Флоренції на вулиці святого Панкратія один сукновал на ймення Джанні Лоттерінгі{234}, чоловік удатний до свого ремесла, а більше, бачиться, ні до чого ― був, так би мовити, дурнуватий. Правда, часто настановляли його старшим над півчими в Новопречистенській церкві, щоб він збирав їх на співанки, або давали ще якусь таку посаду, чим він дуже пишався, та то було через те, що він був чоловік заможний і не раз пригощав добре чернецьку братію. За те, що вони видурювали в нього хто шкарпетки, хто каптура, а хто наплічника, ченці навчали його різних молитов, дарували йому псалтирку, простою мовою тлумачену, канти[64] про святого Олексія, плач святого Бернарда, акафіст великомучениці Матильді та інші марнички, які він велике цінував і пильно зберігав заради спасіння душі своєї.
Дружина сукновалова була хороша і вродлива жінка; звали її монна Тесса{235}, і була вона дочкою Манучча з Кукулії. Знавши чоловікову простоту і будучи закохана в Федеріга ді Нері Пеголотті{236}, гарного й здорового молодика, що любив її рівно, вона через посередництво своєї служниці влаштувала так, щоб коханець міг прийти до неї в чудовий маєток, що мав той Джанні в Камераті[65]: вона пробувала там ціле літо, а Джанні заїздив туди часом повечеряти й переночувати, а на ранок повертався до своєї крамниці або в церкву до півчих.
Федеріго, що давно прагнув зустрічі з монною Тессою, пішов туди ввечері, як і було призначено; Джанні того дня не приїздив, і він з великою вигодою й насолодою повечеряв і переночував з коханкою: за ту ніч він у неї вивчився шести тропарів і кондаків. Щоб же ся перша ніч не була в них послідньою, домовились вони надалі сходитись, не турбуючи служниці; ідучи щодня до міста або вертаючись до свого дому мимо того маєтку, Федеріго мав дивитись на виноградник при її садибі: як побачить ослячий череп на тичці{237} мордою до Флоренції, нехай приходить безпечне до неї на ніч, а як двері будуть замкнені, хай постукає тричі, і вона одчинить; як же череп буде повернутий до Ф'єзоле[66], хай не йде, бо Джанні ночує в маєтку. По сьому знаку вони зустрічалися згодом багато разів.
Одного вечора, як вони домовились зійтися, монна Тесса спекла двох жирних каплунів і чекала свого Федеріга, коли несподівано нагодився Джанні в досить пізню пору. Жінка була тим дуже засмучена; вона повечеряла з ним солониною, що веліла зготувати окремо, а тих каплунів, півдесятка свіжих яєць та пляшку доброго вина загорнула в чистий рушник і наказала служниці однести все те в сад, де вона часом вечеряла з Федерігом, і покласти під морелею, що стояла на краю полянки. З великої досади вона навіть забула сказати служниці, щоб та діждалась Федеріга й попередила його, що приїхав господар.
От полягали вони з чоловіком спати, та й служниця теж пішла на спочинок, коли се через якусь часинку приходить Федеріго та й стук-стук тихенько в двері. А двері були недалеко од опочивальні, і Джанні зразу почув той стук; почула й жінка, та, щоб чоловік нічого на неї не подумав, удала, що спить. Трохи згодом Федеріго постукав удруге; здивований Джанні штовхнув злегенька жінку та й каже:
― Чуєш, Тессо? До нас щось у двері стукає. Що воно за штука?
Хоч жінка те й без нього дуже добре чула, та вдала, ніби зараз тільки прокинулась, і спитала:
― Що ти кажеш?
― Та кажу ж тобі, ― повторив Джанні, ― що до нас щось у двері стука.
― Стука, стука! ― сказала жінка. ― Ой, чоловіче, хіба ти не знаєш, що се таке? То мара прийшла нас лякати. Що я вже од неї за сі ночі страху тут набралась ― як почую, так зразу вкриваюся з головою і боюсь виглянуть, поки світ не свіне.
Тоді Джанні й каже:
― Не бійся, жінко, ніякої мари, бо як ми лягали спати, я прочитав «Світе тихий», і «Пренепорочную», і ще кілька помічних молитов, а до того перехрестив нашу постіль із краю в край во ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа, тож ніяка нечиста сила нас тепер не втне.
Але монна Тесса, боячися, щоб Федеріго не повзяв на неї якої підозри і не посварився з нею, вирішила все-таки встати і дати йому якось зрозуміти, що Джанні тут.
― Тобі то добре, ― сказала вона чоловікові, ― бо ти помолився, а я тоді тільки заспокоюсь, як ту мару замовлю, се гаразд, що нині ти тут зі мною.
― А як же її замовляти? ― питає Джанні.
― Я те добре знаю, ― одказує жінка, ― позавчора, як я ходила до Ф'єзоле на відпуст, одна стара прочанка ― боже, які вони святі та праведні! ― побачила, що я вдалась така боязка, та й навчила мене помічної молитви: їй самій, казала, як вона молодша була, та молитва не раз помагала. Та свідок Бог, як була я сама-одна, не ставало в мене сміливості тієї замови спробувати, а тепер, коли ти зі мною, ходімо разом ту мару заклянемо.
― То й ходім, ― погодився Джанні.
От встали вони удвох, підійшли тихенько до дверей, за якими чекав Федеріго, що почав уже підозрівати в чомусь свою коханку. От жінка й каже чоловікові:
― Ти плюнь, коли я тобі скажу.
А сама почала замову:
― Маро, маро, сторчове ребро! Не стукай у двері, тут нема тобі вечері; іди в сад до морелі, знайдеш їсти-пити на тарелі: жирні швірні, ― мавдебурки з-під моєї курки й вино-зелено. Поїж, попий, ото твій пай, мене і Джанні не чіпай!
Сеє промовивши, сказала чоловікові:
― Плюнь, Джанні.
Джанні плюнув. Федеріго, який, стоячи за дверима, все те добре чув, забув про ревнощі й досаду і ледве стримувався, щоб не зареготатись, а коли Джанні плював, приказував потихеньку:
― На свою голову!
Проговоривши аж тричі замову, чоловік із жінкою пішли спати. Федеріго, що дома не вечеряв, надіючись на Тессине частування, добре зрозумів слова тої замови: він пішов у сад, знайшов під указаним деревом двох каплунів, яйця й вино, поніс усе те додому і повечеряв до смаку. Згодом не раз сміявся він над тією