Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Оксана Стефанівна Забужко

J.-P. Sartre. — 9th print. — New York: Grove Press, Inc., 1968. — P. 66–67). Наївна і також «цілком поважна» заява екс-президента України Л. Кравчука з парламентської трибуни в травні 2005-го, — мовляв, якби він у 1991-му знав, як обернеться діло, то радше дав би собі відрізати руку, аніж підписав Біловезькі угоди, — являє тут навіть показовішу ілюстрацію: український «пан М'ба» і по 14 роках не вважає незалежність своєї країни чимось іншим, ніж результатом власних домовленостей з імперським центром «за більярдними столами».

7

Тут див., зокрема, яскраво полемічну статтю С. Кульчицького «Імперія і ми» («День», № 7, 24 січня 2006 p.), — характерний приклад некритичного засвоєння вітчизняною історіографією концепції «поліетнічної імперії» А. Каппелера (Каппелер А. Росія як поліетнічна імперія: Виникнення. Історія. Розпад / Пер. з нім. — Львів: Вид-во Українського католицького університету, 2005). Зрозуміло, що російсько-українські взаємини в XIX–XX ст. не зовсім вписуються в хрестоматійну колоніальну модель стосунків Франції з Ґабоном, або Британії з Індією, але така «атиповість» (А. Каппелер обережно йменує її «частковою колонізацією») мала б, здається, тим дужче стимулювати вітчизняних учених до поглибленої розробки теоретичних засад імперіалізму, а не відбивати до них інтерес як до чогось, що нас, мовляв, не стосується. (Поділ українців на «хороших» — асимільованих — і «поганих» — сепаратистів, «мазепинців-петлюрівців-бандерівців», — який завжди існував у Російській імперії, як у нацистській Німеччині поділ на «хороших» і «поганих» євреїв, аж ніяк не заперечує колоніального статусу України, навпаки — найпереконливіше його підтверджує, але щоб це оцінити, треба володіти темою в обсязі значно ширшому, ніж запропонований А. Каппелером.)

8

Думка, що імперіалізм є функцією колаборації його жертв принаймні остільки ж, оскільки функцією зовнішньої експансії, була вперше висловлена Р. Робінсоном у 1970 р. (Robinson, Ronald. Non-European Foundations of European Imperialism: Sketch for a Theory of Collaboration. Studies in the Theory of Imperialism. R. Owen&B. Sutcliffe, eds. — London: Longman,1977. — P. 118) і на сьогодні усталилася в постколоніальних студіях на правах загальникової методологічної засади.

9

Єдина (sic!) класична праця з постколоніальної культурної антропології, перекладена по-українському, — «Орієнталізм» Е. Саїда (К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2001) — впала в нашу інтелектуальну громаду, як камінь у воду, бувши віднесеною, власне за браком контексту, не до постколоніальних, а до спеціалізованих «сходознавчих» (NB: ще один термін з імперського дискурсу XIX ст.!) студій, — тобто, de facto, так і залишилась непрочитаною.

10

Пор. у Ф. Фанона: «Перше, чого навчається туземець, — це залишатися на своєму місці й не виходити з певних рамок. Ось чому в своїх снах туземець завжди снить м'язовою потугою (sic! — О. З.); його сни — про активність і аґресію. Мені сниться, що я стрибаю, пливу, біжу… перемахую через річку одним стрибком або втікаю від потоку автомобілів, які не можуть мене наздогнати» (The Wretched of the Earth. — P. 52). До цього можна хіба додати, що в колективному українському «сні про національну велич-2003» не тільки боксери Клички стоять на третій сходинці національного «п'єдесталу пошани» відразу за Богданом Хмельницьким, а прудконогий форвард А. Шевченко «обійшов» Івана Франка й мало не «наздогнав» гетьмана Мазепу, — поза «топ-десяткою» респондентами було названо ще майже десяток (sic!) українських стрибунів, плавців, бігунів, гімнасток тощо.

11

Fanon F. The Wretched of the Earth. — P. 61.

12

Моє розуміння цієї проблеми викладено в есеї «Прощання з імперією: Кілька штрихів до одного портрета» в збірнику «Хроніки від Фортінбраса: Вибрана есеїстика» (3-є вид., доповн. — К.: Факт, 2006).

13

«Українська література ХІХ-XX століть часто представляється як романтична і сентиментальна. Тим часом вона була літературою помсти. Саме в цьому впродовж століть полягав її політичний пафос» (Павличко Соломія. Насильство як метафора: Дискурс насильства в українській літературі // Павличко Соломія. Теорія літератури. — К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. — С. 591).

14

Взагалі-то, перший пошуковий сиґнал надійшов був ще раніше — зі стану психолінґвістики: опублікована 1995 р. стаття Стефанії Андрусів «Страх перед мовою як психокомплекс сучасного українця», дарма що на частковому матеріалі й «навпомацки», на рівні ще радше здогаду, ніж концепції, все ж виокремила була в українському світовідчуванні деякі визначальні риси класичного «фанонівського» синдрому стлумленої аґресії — С. Андрусів називає його «синдромом сирітства»: «сирота говорить тихо (курсив мій; до теми колонізованого мовлення ми ще звертатимемось далі. — О. З.) <…>, сирота <…> має скромні потреби, претендує на дуже малу площу (у кутку, біля дверей), мучиться відчуттям своєї зайвости, другорядности та незахищености у світі…» («Сучасність». — 1995. — № 7–8. — С. 150). Стаття мала певний розголос, але сказане в ній «А» не спровокувало навіть фахових психологів сказати «Б» й розвинути зачаткові інтуїції С. Андрусів у напрямку серйозної аналітики нашого «колективного несвідомого», — вказавши, до прикладу, що страх сам собою є форма вимушеного тлумлення аґресії; що тихий «на людях», між «чужими», сирота серед собі подібних (скажімо, в сирітському притулку) прагне взяти повний компенсаторний реванш за своє пониження перед дужчими за нього; що загнана таким чином всередину «сирітської» спільноти аґресія (пор. тлумачення Ф. Фаноном бійок у негритянських кварталах як «колективної автодеструкції» у The Wretched of the Earth. P. 54–55) є невід'ємною складовою колонізації, ба навіть, часто-густо, свідомої й цілеспрямованої колоніальної політики, і так далі — що глибше в ліс, то більше страховищ, але ж більше й скарбів, що їх ті страховища стережуть… Ніякої дискусії в цьому роді, однак, не відбулося, і цікавий здогад С. Андрусів так і залишився в нашій гуманітаристиці 1990-х випадковим здогадом, досі вже й благополучно забутим, — досить типова доля переважної більшости українських ідей.

15

«Ми вживаємо термін «постколоніальний» <…> на ознаку всіх культур, уражених імперським процесом, від моменту колонізації до сьогодні, оскільки впродовж усього історичного процесу, започаткованого <…> імперіальною аґресією, простежується певна тяглість зацікавлень і заклопотань. <…> У своєму теперішньому вигляді вони (постколоніальні культури. — О.З.) розвинулися з досвіду колонізації і утвердили себе через оприявнення незгоди з імперською владою та наголошення на своїй відмінності від уявлень про них імперського центру». (Цит. за: The Empire Writes Back: Theory and Practice in Post-Colonial Literatures (New Accents). — London and New York: Routledge, 2002. — P. 16. Пор. також у: Ashcroft, Bill; Griffiths, Gareth; & Tiffin, Helen. Post-Colonial Studies: The Key Concepts. — London and New York, Routledge, 2001.)

16

Fanon F. The Wretched of the Earth. — P. 237—238.