Notre Dame d'Ukraine: Українка в конфлікті міфологій - Оксана Стефанівна Забужко

провадила авторську колонку в ряді періодичних видань («Панорама», «Столичные новости» та ін.). З 1989 р. співпрацює з Інститутом філософії НАН України (старший науковий співробітник). Багато подорожує як учасниця міжнародних письменницьких форумів і програм, проте постійно мешкає в Києві, де виконує ряд громадських навантажень (віце-президент Українського ПЕН-центру, член Наглядової Ради Міжнародного Фонду «Відродження», член Національної Ради з питань культури і духовності при Президентові України та ін.).

О. Забужко — автор поетичних збірок «Травневий іній» (1985), «Диригент останньої свічки» (1990), «Автостоп» (1994), «Новий закон Архімеда» (2000), «Друга спроба: Вибране» (2005). Її вірші перекладені понад тридцятьма мовами, відзначені нагородами низки міжнародних фестивалів поезії, а в Канаді — Поетичною премією 1997 року як краща поетична книжка зарубіжного автора. У США й Канаді на вірші О. Забужко написано кілька ораторій і одну оперу («Клітемнестра», комп. В. Балей). В Україні всенародну славу письменниці приніс роман «Польові дослідження з українського сексу» (1996), перекладений у дванадцяти країнах і внесений британським видавництвом Anthem Press до списку «сучасної світової класики». Оксана Забужко є також автором повісті «Казка про калинову сопілку» (2000), збірки повістей і оповідань «Сестро, сестро» (2003), книг есеїстики «Хроніки від Фортінбраса» (1999; екранізована 2001 р. на Київській студії хронікально-документальних фільмів), «Репортаж із 2000-го року» (2001) і «Let My People Go: 15 текстів про українську революцію» (2005). Крім того, її перу належать дві літературознавчі студії — «Філософія української ідеї та європейський контекст: Франківський період» (1992) та «Шевченків міф України: Спроба філософського аналізу» (1997).

Творчість О. Забужко удостоєна багатьох міжнародних та національних премій і нагород, у тому числі премії Фонду Рокфелера, «гранту для геніїв» Фундації Джона і Кетрін Мак-Артур, Фундації Больяско для лідерів сучасного мистецтва, численних відзнак «Книга року» і «Книга десятиліття» тощо. Європейська критика називає письменницю «творцем постмодерного романтизму». 

Ілюстрації

1. Сидять (зліва направо): Оксана Старицька і Ольга Косач. Стоїть Лариса Косач. Фото 1896 р. (до стор. 48)

2. Марко Вовчок. Фото 1860-х pp. (до стор. 48)

3. Ольга Драгоманова-Косач. Фото 1875 р. (до стор. 48)

4. Пам'ятник Лесі Українці в Клівленді (США). Скульптор Михайло Черешньовський (до стор. 50)  

5. Пам'ятник Лесі Українці в Луцьку. Скульптор Андрій Німенко (до стор. 50)

6. Небесна троянда Данте. Схема А. Доброхотова (до стор. 163)

7. Мозаїка Капели св. Зіновії: єпископеса Теодора (квадратовий німб — ознака прижиттєвого зображення), св. Пракседа, Богоматір, св. Зіновія. Рим, Церква св. Пракседи, ІІІ ст. (до стор. 191)

8. Генріх Гайне. Портрет з робочого столу Лесі Українки (до стор. 284)

9. Сергій Мержинський (до стор. 284)

10. Климент Квітка (до стор. 284)

11. Герб Бурбонів: золоті лілеї, блакитне («біле») поле, пурпурова перев'язь (до стор. 465)

12. Герб ґібелінів: біла лілея на черленому («золотому») полі (до стор. 465)

Примітки (до електронної версії)

Помічені та виправлені верстальником помилки набору:

Стор. 301: …висловлена Н. Михайловським 1875 р. певність, ніби (перший-ліший =>) перший-ліпший мужик Фєдька тільки за «рівнем розвитку» стоїть нижче од Фауста й Гамлета…

Стор. 331: …натяк на Кочубеєву дружину, що була (інціаторкою =>) ініціаторкою доносу Петрові на Мазепу…

Стор. 336: …як часто повторювані (Оленою. Пчілкою =>) Оленою Пчілкою своїм дітям напучування…

Стор. 336: Думку, що найбільша проблема України — в тому, що «країну (відлено =>) відділено від свого мозку»…

Стор. 439: …більше Гелена в тексті (драмі =>) драми може не з'являтися… 

Стор. 515: …Живаґо викладає схожу апологію «соціальної (хіруругії =>) хірургії» без тіні авторської іронії… 

Примечания

1

Оксана Забужко. Де немає лицаря, там приходить пахан // День. — 17.07.1999.

2

Лист до М. П. Драгоманова від 18.12.1890 р. // Українка Леся. Зібрання творів: У 12 т. — Т. 10. — К.: Наук. думка, 1978. — С. 65. Далі в тексті посилання на це видання подаються у квадратних дужках, де перша цифра позначає том, друга — сторінку.

3

Див.: Корреспондент. — № 32 (71), 19.08.2003 p. — С. 52.

4

У цьому сенсі можна погодитися з тими аналітиками (Ф. Федері, Ш. Ханкінґ), котрі схильні вбачати в розбуялому посмертному культі принцеси Діани не стільки кризу бритійської монархії — цього традиційного «духовного еквівалента» бритійської тожсамости, — скільки виведену на яв загальноцивілізаційну зміну чуттєвости, до якої консервативна бритійська культура тривалий час була демонструвала вищу, порівняно з рештою Заходу, відпірність. Дружно взявши сторону нещасливої «народної принцеси», яка своє особисте страждання перетворила на публічне за всіма комунікативними законами масового, а не станового суспільства, — проти королівської родини, котра, якраз навпаки, цілком бездоганно витримала випробування на вірність споконвічно-монархічному поведінковому кодексу (за що й отримала в мас-медіях епітет «зміїного гнізда»!), — бритійська нація, по суті, засвідчила всього лише свою культурну приналежність до пост-модерного «ґлобального селища», в якому карлайлівський «культ політиків» давно вже змінився «культом телезірок», чиїм товаром на медійному ринку є, не в останню чергу, особисте страждання й право на співчуття. Можна, розуміється, досхочу розводитися над тим, якою здеґрадованою постає традиційна християнська чуттєвість у цьому культі «героїв з людськими слабкостями» (див. про це: Парамонов Борис. Конец Золушки // Парамонов Борис. След: Философия. История. Современность. — Москва: Изд-во «Независимая газета», 2001. — С. 455–466), проте не варто забувати, що деградація є все-таки формою неперерваної  т я г л о с т и  явища, тобто, в даному випадку, тієї-таки християнської чуттєвости, яку в Центральній і Східній Європі тоталітаризм так довго (і небезуспішно!) намагався витіснити поганською.

5

Історична еволюція в культурі цього образу на емпіричному рівні досить докладно описана О. Гриценком (див. його статтю: Архетипальний володар (Богдан Хмельницький) // Герої та знаменитості в українській культурі. — К.: УЦКД, 1999. — С. 13–84).

6

«…У зустрічах за більярдними столами народжується та політична селективність, яка дає потім змогу панові М'ба, президентові Республіки Ґабон, цілком поважно заявити, прибувши до Парижа з офіційним візитом: «Ґабон незалежний, але між Ґабоном і Францією нічого не змінилося; все триває, як і раніше». І справді, єдина зміна — це та, що пан М'ба є президентом Ґабонської Республіки і що його приймає президент Французької Республіки» (Fanon, Frantz. The Wretched of the Earth / Transl. by Constance Farrington. Pref. by