Метаморфози - Публій Овідій Назон

804 Волі мечам до кінця — співправителем став тоді Тацій.

805 Потім, як Тацій помер, ти однакове двом цим народам,

806 Ромуле, право надав. І до батька безсмертних і смертних

807 Так ось, шолом свій відклавши, звернувся Маворт-зброєвладця:

808 «Батьку, назріла пора, — на твердій-бо основі сьогодні

809 Римська держава стоїть, від вождя одного не залежна,—

810 Щоб обіцянку, мені колись дану й достойному внуку,

811 Виповнив ти — над землею піднявши, прийняв його в небі.

812 Сам же мені ти сказав у свій час на зібранні безсмертних,—

813 Я ж, пам'ятливий, у серці зберіг твоє слово священне,—

814 «Буде такий, що його піднесеш у блакитну високість».

815 Ось що тоді ти сказав, і хай сповниться те віщування!»

816 Схвально Всевладний кивнув, і завоями хмар непроглядних

817 Небо вповив, блискавицею світ нажахавши та громом.

818 І, зрозумівши цей знак, Повелителя згоду виразну,

819 На колісницю зійшов, обіпершись на спис, і багряним

820 Дишлом обтяживши коней баских, і бичем замахнувшись,

821 Мчить стрімголов нездоланний Градів до землі з піднебесся;

822 Мить — і вже їх осадив на лісистім горбі Палатінськім.

823 Саме тоді підхопив Іліада, як він перед людом

824 Суд справедливий вершив. Розпливлось у легкому повітрі

825 Смертнее тіло його. Так і куля свинцева звичайно

826 В небі зника на очах, із потужної пращі злетівши.

827 Став осяйний відтепер, уже в гроні богів засідати

828 Гідний, — таким є Квірін у смугасто-багряній киреї.

829 Плакала, мов за померлим, жона. Та владича Юнона

830 Вісниці світлій велить, щоб вона по дузі семибарвній

831 Збігла й таке одинокій Герсілії слово сказала:

832 «О найславніша окрасо і гордосте поміж латинських

833 І між сабінських жінок! Найгіднішою мужа такого

834 Ти нещодавно була, а тепер — і самого Квіріна.

835 Годі тобі голосить! Якщо хочеш свого чоловіка

836 Бачити — йди мені вслід на залісений пагорб Квіріна,

837 В гай, де святиня володаря римлян, окутана тінню».

838 Вмить зісковзнувши на землю по райдузі, каже Іріда

839 Скорбній Герсілії те, що повинна була їй сказати.

840 Та, ледь наважившись очі заплакані зняти на неї,—

841 «О божественна! Хоч бачу я вперше тебе, але вірю,

842 Що від богів ти; веди ж, — її квапить, — і миле обличчя

843 Мужа мені покажи! І, якщо мені доля дозволить

844 Раз хоч уздріти його, — то й сама буду мовби на небі!»

845 Мовивши те, поспішила вона за дочкою Тавманта

846 Ген аж на Ромулів горб. Їм до ніг із ефіру стрімкого

847 Там покотилась зоря. Від світіння її запалавши,

848 Злинуло в небо й волосся Герсілії вкупі з зорею.

849 Римського міста засновник обняв, як бувало, дружину

850 Й разом із тілом змінив її ймення: почав називати

851 Горою. Нині шанують її одночасно з Квіріном.

Книга п’ятнадцята

1 Тут і постало питання: чи міг би хто взяти на себе

2 Влади такої тягар і такого вождя замінити?

3 Голос народу, що правду віщає, славетному Нумі

4 Берло вручити велів. Не достатньо було йому знати

5 Звичаї люду сабінського: вище, душею широкий,

6 Нума злетів — про природу речей довідатись прагне.

7 От він, захоплений цим, батьківщину покинувши, Кури,

8 В місто ввійшов, що гостинно в свій час прийняло Геркулеса.

9 Там поцікавився, хто був засновником грецького міста

10 На італійському березі. Й так відповів із тамтешніх

11 Житель один, що багато чував на віку своїм довгім:

12 «Кажуть, Юпітера син, іберійським збагачений стадом,

13 До лакінійського берега, шлях не близький подолавши,

14 Врешті, щасливо прибув. Поки стадо бродило по лузі,

15 В дім до Кротона великого він увійшов, під гостинну

16 Крівлю й жаданий знайшов там по втомі важкій одпочинок.

17 А на відході сказав: «Саме тут у майбутньому внуки

18 Стіни для міста зведуть», — і слова його дійсністю стали.

19 В Аргосі, кажуть, один чоловік жив на прізвище Міскел,

20 Син Алемона, і був на той час він богам найлюбіший.

21 Глибоко спав він якось, і, схилившись над ним, Києносець

22 Сонному мовив таке: «Мусиш кинути батьківські землі

23 Й рушити ген, де хвилює Есар у руслі кам'янистім!»

24 Ще й пригрозив не одним покаранням, якщо б не послухав.

25 Потім і бог відступив, і розвіявся сон одночасно.

26 Син Алемона, прокинувшись, подумкй згадує щойно

27 Бачений сон. Починають вагання йому дошкуляти:

28 Бог відійти повелів, а закон — вимагає лишитись:

29 Той, хто вітчизну змінити б хотів, заслуговує смерті.

30 Сонце блискуче вогненне чоло в Океан заховало,

31 Ніч — підняла зореносне чоло над німою землею.

32 Бог йому знову приснивсь, і таке ж повелів йому знову,

33 І пригрозив ще страшнішим і більшим, якщо б не послухав

34 Той, нажахавшись, до інших домівок пенатів родинних

35 Вирішив перевезти. Загуло невдоволене місто:

36 Наші закони, мовляв, — зневажає. Не довго в тій справі

37 Суд засідав, бо провина без свідків усім очевидна.

38 Руки й лице до всевишніх богів нещасливий піднявши,

39 Мовив: «О ти, хто здійснив колись волею неба дванадцять

40