Дух животворить… Читаємо Сковороду - Юрій Барабаш

26–29 серпня 1999). — Літературознавство. Книга II. — К., 2000.(обратно) 190

Статтю А. Ізмайлова тоді ж надруковано (під назвою «Два філософи») і в українській пресі (див.: Рада. — 1910. — № 254; Галичанин. — 1910. — 20, 25 листопада), на неї покликаються українські дослідники питання, зокрема М. Сумцов (див.: Збірник Харківського історико-філологічного товариства — Нова серія. —T. 7. — X., 1998. — С. 161–162).

(обратно) 191

Толстой Л. Полн. собр. соч.: В 90 т. — T. 56. —Ленинград, 1937. — С. 31, 196. Далі витяги з текстів Л. Толстого подаються за цим виданням.

(обратно) 192

Там само. — Т. 40. — С. 510.

(обратно) 193

Там само. — T. 56. — С. 186, 190.

(обратно) 194

Там само. — T. 40. — С. 410.

(обратно) 195

Мережковский Д. Не мир, но меч. // Полн. собр. соч.: В 17 т. — Т. X. — СПб-М., 1911. — С. 80.

(обратно) 196

Добролюбов А. Из книги невидимой. — М., 1904. — С. 179–184.

(обратно) 197

«…За п’ять століть християнства, — писав Д. Мережковський, — хто третій між цими двома — св. Франциском Ассизьким та Алєксандром Добролюбовим?» (там само. — С. 82). Наче відгукуючись на це риторичне запитання, С. Дурилін називає ім’я Сковороди; «Вічний мандрівець, він багато в чому, на Україні XVIII століття, воскресив риси св. Франциска Ассизького» (Путь. — 1913. — № 2. — С. 64).

(обратно) 198

Багалей Д. Г. С. Сковорода и Л. Н. Толстой. — X., 1911. — С. 4.

(обратно) 199

Толстой Л. ПСС. — Т. 56. — С. 197.

(обратно) 200

Там само. — Т. 38. — С. 288.

(обратно) 201

Детальніше див. про це: [Кирик Д.]. Вчення про дві натури та три світи. // Філософія Григорія Сковороди. — С. 126–149.

(обратно) 202

Див.: Бовсунівська Т. Філософія серця Г. Сковороди і українська ментальність // Сковорода Григорій: образ мислителя. — К., 1997; там само: Довга Л. «Пізнай себе» у філософії Григорія Сковороди (зосібна, цікаве зіставлення європейської кордіософії [Б. Паскаль, Я. Бьоме] та сковородинівського кордіоцентризму).

(обратно) 203

Достоевский Ф. Полн. собр. соч.; В 30 т. — T. 28. — Кн. 1. — Ленинград, 1985. — С. 53. Далі витяги з текстів Ф. Достоєвського подаються за цим виданням.

(обратно) 204

Там само. — С. 208.

(обратно) 205

Там само. — T. 24. — С. 226.

(обратно) 206

Бурсов Б. Личность Достоевского. — Ленинград, 1974. — С. 147.

(обратно) 207

Белинский В. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 8. — М., 1982. — С. 404–405.

(обратно) 208

Добролюбов Н. Собр. соч.: В 9 т. — Т. 7. — М., 1963. — С. 264, 274, 275.

(обратно) 209

Бурсов Б. Личность Достоевского. — С. 147.

(обратно) 210

«Двоюрідним прадідом С. з материнського боку був відомий український філософ Сковорода», — пише в Енциклопедичному словнику Ф. А. Брокгауза та І. А. Ефрона (т. XXХа. — С. 785) Е. Радлов у статті про В. Соловйова. Те саме Е. Радлов повторив, у дещо іншій редакції, в книжці «Владимир Соловьев. Жизнь и учения» (СПб, 1913. — С. 13). В обох випадках жодного фактичного потвердження, посилання на джерела немає. Існує інша версія, де мовиться також про Соловйова, однак про іншого — поета Сергія Михайловича, племінника В. С. Соловйова. Андрєй Бєлий, який у дитинстві приятелював зі Сергієм Соловйовим, згадує його бабусю з материнського боку, російську дитячу письменницю Алєксандру Коваленську (родж. Кареліну), чий чоловік, тобто дід Сергія, був «нащадком того „Ковалинського“, з яким приятелював філософ Сковорода» (Белый Андрей. Между двух революций. — Ленинград, 1934. — С. 17). Чи не помилився Е. Радлов (і слідом чимало тих, хто йому повірив, не перевіривши), чи не сплутав він дядечка з племінником, а філософа — з його учнем?..

(обратно) 211

Див.: Лисий І. Памфіл Юркевич і українська філософська культура // Лисий І. Філософська і мистецька культура. — К., 2004.

(обратно) 212

Шпет Г. Очерк розвитая русской философии. — Ч. 1. — Пг, 1922. — С. 82–83, 72, 73.

(обратно) 213

Коментатори деяких видань творів Сковороди (Соч.: В 2 т. — М., 1973; Твори: В 2 т. — К., 1994) означують час написання «Букваря миру» другою половиною 1774 року, виходячи з того, що філософ надсилає твір В. Тев’яшову в січні 1775-го, а другим у «двійці» вважають діалог «Кільце». Але в січні міг бути відісланий і твір, написаний значно раніше, 1772 року, про який у зашифрованій формі («в літо Господнє приємне в сім раз по сім чи в п’ятдесятий рік з апостолами», тобто на п’ятдесятому